Про Європейський корпус солідарності можна розповідати вічність: про умови, технічні моменти, можливості, довгі і короткі терміни, про подорожі і шляхи впливу на локальні громади. Найкраще про те, чому варто пробувати волонтерство можуть розповісти самі волонтери. В липні 2021 року група молоді з України та Італії зібралася в польському місті Гдиня і … Власне про те, чим займалися молоді люди краще них ніхто не розкаже.


Ірина Борушок:

«Уяви: ти гортаєш стрічку «можливостей» в телеграмі, помічаєш «#діти#польща#ґдиня#місяць» і про всяк випадок подаєш заявку. Звичайно ж забуваєш про це (перед тим вже трішки помріявши про «холодне» Балтійське море), і тут приймаєш виклик невідомого номера, слухаєш деталі волонтерства і в той момент *як банально* навіть уявити не можеш, що ти переживеш і як тобі повезло…

Щоб бути (або принаймні здаватися) чіткішою, відразу буду виокремлювати найголовніше.

1. Так, тобі варто поїхати на волонтерство.

2. Так, «Простір ідей» – це організація, якій варто довіритись. Саме тут я відчувала наявність не тільки постійної підтримки, а й турботи, знаєте, відчуття коли людям не все одно на мене, люди цікавляться мною.

3.Те ж самісіньке можу сказати про приймаючу організацію CWM.

4.Що я робила впродовж цього місяця: працювала у центрі розвитку, зосередженому на дітях з неблагополучних сімей. Робота займала 4 години/3 дні на тиждень та один «виїзний», тобто довший день.

  П‘ятниця була «evaluation» днем, і як виявилось – надзвичайно потрібним процесом. Зупинитися посеред вихору подій, зосередитися та проаналізувати усе навколо… змусити себе знайти, відкопати відповіді на різні питання, дослухатись інших та допомогти один одному у цьому пошуку.

5. Так, ми не тільки працювали з дітьми, а й відпочивали, проводили час разом з іншими волонтерами, відвідували кіно, виставки, національні парки, мОрЕ (до речі, воно не холодне), мали надихаючі вечірні розмови та спільні українські чи італійські обіди, відвідали купу барів і тусовок, мали купу смішних (і не дуже) побутових моментів, їздили в інші міста (іноді навіть 7 годин стоячи в поїзді), жили у каучсерферів, знайомились з людьми зі всього світу, слухаючи та розповідаючи історії не тільки власного життя, а й наших країн…

6.Так, зараз дивлячись назад, я просто не можу уявити, що поїхала б на інший проект, у іншу країну і ніколи б не пізнала тих (таких!) людей, авантюр, вражень та інсайтів.

7. Особисто мені здалося, що це esc молодіжне волонтерство розгорталося навколо мініатюрної моделі суспільства – групу незнайомців “поміщають” у певні обставини, дають їм певні завдання та цілі, вказуючи що тут панує толерантність, повага до кордонів інших та знайдеться місце для кожного.

Демонстрація суспільства, до якого ми всі так прагнемо.

8.Так, на мою думку, такі проекти є одним із найбільш вдалих розподілів бюджету ЄС. Однозначно.

9.Так, я вдячна усім причетним до цього проекту за надання молоді  можливості відчути це життя, переосмислити і усвідомити речі, які часто неможливо осягнути без такого досвіду…

10.Так, тобі варто поїхати на волонтерство!

Буду рада відповісти на будь-які питання, що хвилюють/цікавлять!

Telegram: https://t.me/irenebkm

Facebook: https://www.facebook.com/irene.borushok »

Діана Давидова:

«Цель, которую я преследовала, подавая заявку на волонтерство, это, в первую очередь, получить новый опыт. На время подачи заявки я выпустилась из университета, имела уже опыт работы в целом, но с детьми никогда не работала и не имела с ними практически никакого контакта. Да и вообще, можно сказать, боялась детей. Так что эта поездка стала для меня вызовом самой себе. 

Ранее я была в Польше и поэтому эта страна не вызвала у меня тревоги перед чем то новым. Сейчас, когда я окончила волонтерство, у меня возникла мысль, что стоило выбрать другую страну, так как волонтерство дает огромную возможность пожить в той среде, которой ты никогда не был. Ожидания от волонтерства у меня были такие: мы приезжаем на работу, где активно взаимодействуем с детьми и участвуем во всех процессах. Но, к сожалению, все вышло совсем не так. Мы были скорее как сопровождающие и наша помощь там особо не требовалась. К счастью, у меня была хорошая эдюкейторка, поэтому с каждой неделей она давала нашей группе волонтеров какие-то ответственные задания. Например, вести группу детей до места проведения мероприятия или же сделать закуп продуктов перед поездкой. Получая хотя бы какие то задания от руководителей, я чувствовала, что я тут не просто так. Также у нас был день активностей, во время которого волонтеры должны придумать и организовать интересную деятельность для детей на весь день. Тут очень важно иметь хорошую связь со своей командой, потому что не всегда люди имеют идеи или хотят их выражать, но когда вы вместе, это становится проще и интереснее. В целом, от нас ничего не требовали и ни к чему не принуждали. Мы каждый день куда то ездили, много ходили, смотрели город. Нас хорошо кормили, во время поездки нам, как и детям, давали воду, печенье или булочку, банан. Второй раз нас кормили в обед вместе с детьми. Чаще всего это был фастфуд вроде пиццы или картошки фри с наггетсами, но была и более здоровая еда в кафе, где мы могли выбрать, что захотим на определенную сумму. 

Одной из главных проблем для себя я могу выделить языковой барьер. У меня плохой уровень английского и я никогда его не использовала в общении с людьми. С польским дела обстоят получше. У меня неплохо получалось взаимодействовать с детьми, хотя мы не всегда друг друга понимали. Мне повезло, моя эдюкейторка была украинкой и мы могли с ней свободно контактировать. Однако, с иностранными волонтерами, которые знают только английский мне было сложнее. Так что это навело меня на мысль, что стоит серьезно взяться за изучение английского языка. Также, мы каждую пятницу посещали митинги на которых, чаще всего, тоже говорили на английском, как на общедоступном языке для всех присутствующих. Поэтому, мне как человеку с низким уровнем английского, было очень сложно выражать свои мысли в полной мере. Я чувствовала себя неуверенно и неполноценно. Плохое понимание языка не давало мне возможность быть максимально вовлеченной в процесс волонтерство и создавало сложности в общении с иностранцами. Поэтому, я бы советовала ехать на волонтерство людям хотя бы с базовым разговорным английским. Особенно полезно это будет людям, которые хотят улучшить свой разговорный английский, так как возможностей пообщаться с иностранцами там огромное множество. В крупных городах Польши можно встретить людей самых разных национальностей.

Времени на работу уходило совсем немного. Наша работа начиналась в 9 утра, а в 13:00 мы уже были свободны. За это время ты не успеваешь устать, поэтому есть возможность погулять по городу или поехать в соседний на экскурсию. Волонтерство – это прекрасная возможность съездить в другую страну и получить новый опыт. Приезжая куда-то на пару дней ты не успеваешь проникнуться жизнью местных жителей, чаще всего туристические поездки не дают возможности полностью погрузиться в жизнь страны, города. Благодаря волонтерству я имела возможность пожить целый месяц в небольшом городе возле моря. Сам город не сильно меня впечатлил, так как он очень маленький и больше туристический, но рядом с ним есть еще два города, до которых можно добраться на поезде за 20-30 минут и это совсем другие впечатления. Каждый из трех городов по своему особенный и интересный. 

Жилье. Нас заселили в большой хостел, по 2-3 человека на комнату. Комнаты комфортные, уютные, на троих места достаточно, есть личные ванна и туалет. Кухня была общая. Жизнь внутри хостела не вызывала дискомфорта, проблема была в другом. Сам хостел находился в 10 минутах езды от центра, так как город маленький, доехать куда то совсем не составляет труда. Но проблема заключалась в том, что хостел находится возле порта в промышленной зоне, вокруг нас только трассы и эстакады, из-за чего поблизости отсутствуют какие либо магазины. Если тебе срочно надо что то купить – такой возможности нет. Надо обязательно ехать в центр. В этом есть свой минус.

По пятницам у нас проводили митинги в офисе, где собирались все волонтеры и наши координаторы. Мы обсуждали как прошла неделя, координаторы давали нам задания, которые помогали нам лучше понять наши эмоции и чувства во время работы. Это были очень интересные встречи, которые заставляли нас подумать и заглянуть внутрь себя. Так же, многие задания были связаны с взаимодействием, нас часто ставили в пары или группы, где мы могли коммуницировать и делиться друг с другом полученным опытом и мыслями. Помимо рабочих вопросов там можно было обсудить личные переживания и проблемы связанные с проживанием. Координаторы записывают важные вопросы и стараются прислушиваться к каждому, они очень открытые и толерантные люди.

Ранее я никогда не принимала участия в волонтерстве, поэтому это был полезный опыт. Хочу сказать, что одного месяца недостаточно, чтобы получить от волонтерства какие-то профессиональные навыки, но как возможность съездить в другую страну и изучить культуру – это отличный вариант. Также, хочу подчеркнуть, что этот вид досуга подойдет людям социальным. Лично я не очень общительный человек, быстро устаю от времяпровождения в больших компаниях, поэтому мне было сложно привыкнуть к этому темпу жизни. В целом, я не жалею, что имела возможность участвовать в этом проекте. Любое движение дает тебе ценный опыт и меняет твое мировосприятие.»

Альона Кривошеєнко:

«Коли я тільки їхала на проект, я й уявити не могла, що це виявиться найкращим місяцем у моєму житті. Той час проведений у Польщі був не лише про здобуття досвіду роботи за кордоном та відкриття для себе нової країни. Це було набагато більше і значніше! Той місяць – це про найкращу у світі группу волонтерів з абсолютно різних країн, які завжди будуть поруч; піднімуть настрій у найпохмуріший день; зроблять гарячий чай, принесуть їжу і попіклуються про тебе доки ти лежиш майже мертви після нещодавної вакцинації; це люди, які відкриють тобі найглибші куточки їх душі; приймуть тебе незалежно від того, якої ти раси, релігії чи орієнтації; які ніколи не заткнуть тебе лише тому, що ваші погляди відрізняються. Той місяць – це про прийняття та інклюзивність. Той місяць – про наших турботливих наставників, які допомагали у будь-яких наших питаннях, надавали підтримку, коли це було потрібно, які завжди нагадували нам, які ми чудові люди, і які великі зміни та вдосконалення ми робимо. Той місяць – про розширення свого кругозору, внаслідок почутих нових ідей та думок інших людей, їхніх історій про минулий досвід; внаслідок усвідомлення того, наскільки різні умови життя можуть бути, що робить тебе більш емпатичним по відношенню до інших.
Такий досвід дійсно змінює життя. Це неминуче змусить вас поглянути на деякі речі під іншим кутом і піддасть вас новим несподіваним ситуаціям, якщо ви у свою чергу готові бути відкрити і охопити все сповна.
Для мене це було не тільки місце, де я здобула новий досвід, але й спільнота, де я знайшла насправді неймовірних людей, з якими ми подружилися.
Там я відчувала себе як вдома.»

Артем Верчик:

«Все почалося з звичайного посту на сторінці Простору Ідей на фб. Побачивши його подумав «Що буде те й буде». Давно хотів спробувати себе на волонтерстві але всі були річні і я не міг залишити коледж і просто поїхати. Але зараз я б це зробив). Довгоочікувний дзвінок: Вітаємо ти принятий і у тебе був приорітет бо ти один хлопець в команді. Воу… Всі хто це чув говорили щасливчик – дивні люди. Далі зустріч з українською командою волонтерів в Кременчуці. Тиждень і час їхати. Чесно, в останні дні були сумніви. В момент заповнення анкети я не думав ні про що крім цього проєкту, а згодом з’явилося досить багато причин не поїхати). Але все ж вийшовши з зони комфорту я опинився в Київському аеропорту за 8 годин до вильоту щоб більше часу провести з волонтерами які приїхали +- в схожий час) П.С. У мене була можливість приїхати пізніше, але….

Ну а далі почався проєкт. Багато нових знайомвств, вечірні посиденьки біля моря, подорожі до Кракова, в національний парк, міліонні поїдки нічними потягами до Гданька, НУ І ЗВІСНО РОБОТА З ДІТЬМИ. Було досить легко. У нас раз на тиждень був волонтерський день коли ми проводили активності для дітей, в інші дні ми просто супроводжували дітей, розмовляли з ними, складали пазли і грали в уно). 

Цей проєкт був найкращий за мої 18 років. Він допоміг мені відкрити багато нового в собі, нові інтереси, стати більш відкритим до інших, знайти нових друзів та більше дізнатися про Польщу. 

Найцікавіше це те, що такі проєкти тебе дивують в різних аспектах: 

не знаючи англійської ти починаєш говорити з іноземцями англійською; 

говорячи, що: «дискотеки і клуби це не моє», –  починаєш флексить на тусі, не розуміючи як ти погодився на неї пітти. 

Подібні проєкти відкривають тебе та для тебее все. ТОМУ всім раджу. Якщо ви це читаєте покиньте всі сумніви і ЄХАЙТЄ)

Якщо вас цікавить більше, ви можете написати мені в інстаграм @WPS_RK

А ще є маленький відос https://www.instagram.com/tv/CSMCdXWoVkW/?utm_medium=copy_link. »

Тетяна Солонецька:

«Short term memory. Хоть наш проект и был всего месячный, довольно короткий, это время было очень насыщенным и наполненным впечатлениями и эмоциями. Не смотря на страхи, предубеждения и разношёрстность команды, мы стали настоящей семьёй за июльский месяц. Началось все с недельного карантина по прилёту, о котором мы узнали за несколько дней до отлёта. И главное в такой ситуации, когда обстоятельства немного подводят, быть уверенной в своём решении и не сомневаться в правильности его принятия. Ведь куда лучше ехать на проект с надеждами и улыбкой, чем с сомнениями и нерешительностью. Хорошо, что вся наша украинская команда была готова принять временные неудобства и со смехом и удовольствием провела этот карантин. Совместные просмотры фильмов, обсуждение впечатлений, приготовление еды, очереди в ванную, дневной сон, ожидания встречи с итальянской группой, споры и притирки – все это сблизило нас и заставило почувствовать родными людьми. Вышли на волю мы с температурой после вакцины и наш больной переезд привёл нас в хостел, где начались наши безсонные приключения. Побывав в нескольких городах, увидев много достопримечательностей, познакомившись со многими людьми, наше волонтерство превратилось в бесплатный отпуск с вечной тусовкой. А вот теперь нужно и про работу поговорить.

Я, как и все, ставила больше ожиданий на свою деятельность с детьми, так как проект связан з работой в детских центрах. Как оказалось, летом отдыхают все и поэтому каждый день мы ездили на разные аттракционы, музеи и развлекательные центры. Я осталась довольно нашей работой, хоть её и было не много, ведь мы отдыхали вместе с детьми, пытаясь также как-то взаимодействовать, имея при этом языковой барьер. Было нелегко, но интересно. В этот месяц каждый и каждая столкнулись со своими страхами, встретили испытания и без особых трудностей преодолели их. Я уверена, что все выросли за это время в моральном плане и вынесли какие-то уроки с этого волонтёрства. Лично я столкнулась со своими двумя главными страхами и триггером стали абсолютно неожиданные ситуации.

Мне было плохо и страшно в моменте, но даже тогда мне было хорошо, я чувствовала, что через эти волнения мне становится легче понять себя и своё поведение. Только приняв все происходящее, стало проще выражать себя, понимать свои эмоции и осознавать свои желания. Мы много веселились, сбили режим, набили синяки, подхватили простуду, умирали после вакцинации, досыпали днём, уставали гулять, купались в море, не успевали занять место на стирку, опаздывали, плакали, смеялись, грустили, восхищались, обижались, выясняли отношения, молчали, кричали, пели, танцевали, волновались, находили утешение, обнимались, влюблялись, целовались, прощались, с грустью расставались. И это все за короткий месяц длиной в сотни воспоминаний.»

Liked it? Take a second to support us on Patreon!

Від alena

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України