Перший пішов! Мандрівний #DocudaysUA почався в Кременчуці та околицях

Ми готувалися-готувалися і ось нарешті почався Міжнародний мандрівний фестиваль документального кіно про права в Кременчуці! 21го листопада нарешті почалися кінопокази. Хоча до цього вже встигли повчитися правам людини зі шкільними вчителями, навчити школярів проводити екскурсії інтерактивною виставкою про міжетнічну міжнаціональну толерантність «Разом», а також навчилися розуміти різницю між статтю та ґендером, розібралися з гендерними стереотипами, продуктивною та репродуктивною роботою разом з Наталею Чермошенцевою з херсонської ГО «Нова генерація».

IMG_4117

(фото з тренінгу по гендерних питаннях, 20.11.16)

А в перший день показів відбулося вже 9 показів в Кременчуці, Горішніх плавнях, Олександрії та Світловодську.

Горішні Плавні зустріли сонцем. Приміщення потребувало затемнення, тому фільм “Мова” дивилися уважно. На зустріч прийшли близько 20 десятикласників з 2 школи та 1 вільний відвідувач бібліотеки. Учням кіно сказали сподобалося, але до кінця не зрозуміли для чого їхати і проводити ті курси української мови на Сході. Починали говорити про право на навчання, але тема не розвинулася. Потім зачепили Майдан і гідність. Один учень сказав, що йому не подобається оце відзначення початку Майдану. Потім уже говорили про їх школу, про відремонтовані кабінети та таблички з подяками Жеваго і гірничо-збагачувальному комбінату. Виявилося, що нашу тему про кабінки і дотримання індивідуального простору у туалеті вони чули ще минулого року і в цьому році у шкільному туалеті для учнів стоять індивідуальні кабінки. Я вважаю, що це перемога!

15078540_10210501405628961_6599467749184041041_n

Сподіваємося, що вечірній показ в бібліотеці Горішніх плавнів відбувся не менш переможно 🙂

А Олександрійський районний будинок культури тим часом поєднав «святкування» для гідності з Мандрівним фестивалем. Працівники будинку культури істотно підготувалися й надрукували навіть Загальну декларацію прав людини для відвідувачів. І самі здивувалися тому, що на показ фільму окрім запрошених студентів аграрного коледжу набігли ще й чиновники поговорити в телевізор про гідність, помаранчеву революцію, революцію гідності, Майдан, зміни… На кіно, звісно, найнайчиновники не лишилися («нє царскоє єто дєло»). Але залишися держслужбовці з різних підрозділів і бібліотекарі, які власне й стали найбільш балакучою аудиторією. Молодь же якось не схотіла/ не змогла/ не знайшла предмету обговорення в стрічці «Мова» зі збірки «Енциклопедія Майдану». З охочими говорити вийшло обговорити і мови, і право вивчати і навчатися своєю мовою, про білінгвізм, про права людини, Майдан, зміни, гідність і навіть про якісь особисті речі, які змінилися в нас після революції. Друга група, яка прийшла «на кіно» в Олександрійський будинок культури, були майбутні педагоги. З ними дивилися і обговорювали 11-річного завзятого молодого ковбоя Кровлі з стрічки «Кровлі: кожному ковбою потрібен кінь». Говорили про мрію, щастя, загрози, школу, потреби, коней, відносини з татом… В Олександрії цікаво. Аби ще було як доїхати – не автостопом 🙂

DSC08136

Перший цьогорічний кременчуцький показ відбувся в університеті. Студенти-психологи разом з викладачками та Маріам Агамян (активісткою, журналісткою, режисеркою і драмтургинею, співавторкою документального проекту «Мене бісить» (яка спеціально завітала до Кременчука на цей показ на шляху з Кропивницького в Київ)) дивилися фільм «Задириста горобка». Це, мабуть, найбільш «правалюдинний» фільм з усіх, які ми показували на фестивалі. Тут і правозахисний активізм у різних проявах, і переслідування та ув’язнення активістів, і несправедливі закони, й злочинці-можновладці. Трохи шкода, що про багато ідей фільму залишилися поза обговоренням. Але по тривалості дискусія зрівнялася з фільмом.

IMG_4122 IMG_4138 IMG_4145

Дуже багато говорили про жінок: про їх поведінку, манеру одягатися й поводитися, участь або неучасть у громадських активностях, турботу або недбалість щодо власних дітей, і ще багато-багато чого. Попри всі намагання, обговорення про чоловіків якось так і не вдалося. Маріам розповіла трохи більше про боротьбу з патріархальними стереотипами щодо жінок, особливо задіяних у секс-індустрії або постраждалих від сексуальних злочинів. Аудиторія не погоджувалася з багатьма тезами (особливо досвідченіша її частина), говорила про провокативну та віктимну поведінку. Частина студентів мовчки слухала (хочеться вірити, що якісь мисленнєві процеси в їх головах у цей час відбувалися). Частина намагалася включатися в обговорення, але, здається, мало хто готовий був визнати, що професіоналізм психолога полягає у боротьбі з власними стереотипами про те, що «вони самі винні» або «це їх вибір».

_DSC5911

А відділ мистецтв у Центральній бібліотеці Кременчука сьогодні демонстрував студентам медичного коледжу українську стрічку «Остап». Хтось нарікав, що прав людини в Україні майже немає, адже держава роботи не дає, пенсії низькі й політики крадуть. Хтось стверджував, що фільм цікавий і зворушливий, а також показує, що українські чоловіки мужні. Про права людини не говорили.

_DSC5926

Вечірній показ у Рок-каві познайомив зі стрічкою «Світлі роки». Поки дорослі лаштувалися до перегляду, в просторі під стіною-екраном гамірно бавилися троє дітлахів. Вони спочатку раділи, що буде мультик, але з першими кадрами їх задоволеність різко впала: мами намагаються на них тихенько «шикати», а на екрані … «Ой, какой странный мультик!». Декому з глядачів фільм теж видався дивним: «Він що, з самого початку знав, що буде сто разів розставатися-об’єднуватися з дружиною? Почав же знімати, коли все ще було добре…». Декому було «гарно, але нуднувато». Хтось побачив подолання себе і складність побудови стосунків, любов та багатогранність життя. Замовлення глядачів: хочеться чогось динамічнішого. Тож чекаємо наступного дня і наступних фільмів, шукаючи динаміку чи гармонію.

IMG_4162

А тим часом у Просторі Ідей зібралася невелика кількість сміливців, яких не злякав анонс стрічки-відкриття про трасгендерну людину «Звіть мене Маріанною». Незважаючи на нешироку аудиторію встигли багато, і розіграти торбу із символікою фестивалю, і поговорити про фільм і про медицину, про вибрики і потреби, про зміну документів, права людини, про виставки про камінг-аут (які тривають в ПІ, вул. Софіївська, 36б). Згадували й тайландських леді-боїв, і друзів-знайомих трансгендерів, і минуле, можливості минулого й теперішнього. Думали про «нормальність». Було насичено.

IMG_4194

Перший цьогорічний показ у рамках фестивалю документального кіно #DocudaysUA в Світловодську та наш дебют у Творчому просторі Світловодська. Дивилися затяжний і безсюжетний фільм «Десять секунд» про обстріл Маріуполя січні 2015 року. Усі, хто прийшов, – знайомі між собою, тому в обговорення включилися одразу, жваво та емоційно. Але! Думок і точок зору так багато, що складалося враження, нібито глядачів утричі більше, ніж насправді є.
Я не встигла висловитися, бо поспішала на останню маршрутку зі Світловодська до Кременчука. Але багато висловлювань зачепили мене і тому хочу викласти свою позицію тут. Сподіваюся, мій відгук прочитають ті, хто був у Творчому просторі Світловодська.

По-перше, іще раз переконалися, що права людини – не десь далеко і не лише на папері, а в щоденному житті кожного із нас. Право на свободу думки і слова. Звучить зрозуміло і не потребує пояснень. Начебто… Один із глядачів сказав, що не варто змішувати свободу слова і словоблудіє. Тобто, коли люди спеціально чи несвідомо маніпулюють словами і спотворюють істину, ситуацію, а в результаті це наростає, як вихор, і призводить до жахливих наслідків. Але як розрізнити слово істинне від «словоблудного»? Де критерії і хто буде слідкувати за їх дотриманням? Так і до цензури недалеко…
По-друге, болюча тема національно-патріотичного виховання у фільмі промайнула маленьким епізодом, але масове співання гімну та заклики вчительки любити батьківщину, родину, свою хату і рідний ліцей змусили мене іще більше утвердитися у думці, що під назвою «національно-патріотичне» виховання все ж таки не що інше, як ідеологізація. Оці усі ритуали «лінійок», посвят у козачки чи ще щось – просто виховання культури натовпу, коли за тебе вже подумали і розповіли, як тобі жити, про що думати і говорити, кого вважати своїм авторитетом ну і т.д.

IMG_4114
По-третє, від мене особисто – щира подяка режисерці за фільм. Я й досі не зрозуміла: чи цей фільм – щось шедевральне, чи спроба початківця. Начебто нудний і задовгий, без сюжету, складений із окремих епізодів… Але складений так, що деякі прості фрази звучать як одкровення, як істина, як мудрість, у яку хочеться вірити. На екрані – люди, якими хочеться захоплюватися. А поруч глядачі, із якими сидіти – і годинами говорити. Ех, добре, що сьогодні лише перший день фестивалю) Приємних нам переглядів і далі, а всім координаторам показів – цікавих, відвертих і багатослівних глядачів) Мандруємо далі.

IMG_4185

Тексти: Світлана та Олег Овчаренко, Лариса Гориславець, Варфоломій Ванот, Альона Глазкова.

Світлини: Олеся Мусієнко, Ліана Рязанова, Олександр Яшний та автори текстів.

* * *

ХІІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».

Партнери фестивалю в Кременчуці:

Культурний Ді@лог, #Adapter, Центральна бібліотека для дорослих імені О.М.Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Олександрійський районний будинок культури, Кіноклуб «Відкрий очі», Центральна публічна бібліотека для дорослих м. Горішні плавні, Кав’ярня «Rock Kava», ГО «Громадське телебачення Світловодська», MOLODOST’.

13 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні.

Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини.

Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, ГО «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».

2 коментарі до “Перший пішов! Мандрівний #DocudaysUA почався в Кременчуці та околицях

  1. Здравствуйте, хотелось бы кое-что разъяснить по поводу психологов и почему у вас сложилось впечатление что мы живем под давлением стереотипов и почему мы говорили про женщин и их поведение, а не “проблемы патриархального общества”. Дело как раз в том что мы – психологи (да простят меня братья по профессии за то что буду говорить с позиции МЫ а не с позиции Я). Когда к нам приходит женщина и говорит что ее бьет муж, мы не можем пойти и набить (упс, наказать) ее мужа, это работа полиции, мы не можем научить ее давать насильнику сдачи, это работа тренера по самозащите, мы не можем сказать ей “это все наше больное общество” – это работа общественных деятелей. Когда перед нами сидит человек который подвергся насилию мы можем работать ТОЛЬКО С ЭТИМ ЧЕЛОВЕКОМ. Это аксиома психологии. Поэтому мы ищем, буквально роем носом землю и ищем, мы ищем что в поведении этого человека привело к ситуации насилия. Не потому что мы такие бессердечные и поддерживаем больное общество, а потому что поведение этого человека это единственное с чем мы можем работать, больше ничего у нас просто нет! Мы не говорим “ты сама виновата!”, но мы ищем что в поведении самой женщины могло привести к тому что муж ее снова и снова бьет, ищем чтобы помочь этой женщине изменить свое поведение, чтобы когда она выйдет в четвертый раз замуж ее четвертый муж не начал ее бить как все трое предыдущих. Умение находить проблемы человека в самом человеке и есть профессионализм психолога, а не его “стереотипы”. Это умение оттачивается до автоматизма. Увы, возможно из-за этого из нас никакие общественные деятели, мы заточены на работу с личностью, с каждым конкретным человеком, каждый случай для нас уникален и мы не имеем права сравнивать их, потому что у каждого свои причины. Мы не умеем осуждать общество, потому что наша задача РАБОТАТЬ с тем что есть, а не бороться с ним. Каждый психолог всегда дает выбор своему клиенту, изменять в своей жизни что-то или нет. Именно поэтому мы не боремся, не кричим и не бьем себя в грудь – мы просто работаем, тихо, спокойно, понимая что сегодня к нам пришла жертва насилия, а завтра придет тот кто совершил это насилие, и мы обязаны помочь и ей и ему…

  2. Вы меня не правильно поняли. Словоблудием считаю те слова, за которые человек сам не готов нести ответственность. А свободой слова считаю те слова, за которые говорящий несет ответственность. Не уловили суть и пример с цензурой в материале притянут за уши! А сказал для того, чтобы отметить что персонажи в фильме занимались словоблудием. Вы даже сути моего высказывания не уловили и переиначили все! Неаккуратненько))))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.