Коли фізично мандруєш разом з Мандрівним фестивалем документального кіно про права людини, зустрічаєш світанок в автобусі на мосту над Дніпром, якось яскравіше відчуваються емоції глядачів, героїв стрічок, все побачене і почуте. А ще ноги і ніс мерзнуть. Тому вдягайтесь тепленько і помандрували 🙂
Третій день Мандрівного фестивалю в Кременчуці почався в Олександрії 🙂 Вже майже традиційною стала зустріч фестивалю та працівників будинків культури та клубів Олександрійського району. Цьогоріч ми дивилися стрічку «Мова» зі збірки «Енциклопедія Майдану». І спочатку здавалося, що «ну про що нам, людям з сіл центральної України, говорити?», що і так всі навколо говорять… суржиком, але й російську знають. Але вийшло поговорити про мову, як навичку корисну, про політику, про курси (про те, що варто їх робити не тільки в містах), про інтернет, білігвізм, безграмотність, ефемерне уявлення про літературну мову і що кожний з нас може робити. Одна з жіночок вирішила у себе на гуртку проводити «лагідну українізацію» методом запровадження спілкування виключно українською під час гуртка. На цій зустрічі нам навіть вистачило трохи часу коротко поговорити про докуклуби, їх створення, функціонування і хто може порадити/підказати в Олександрії, Кременчуці й Кіровоградській області.
Не обійшлося цього дня без показів у школах. Дивилися історію малого ковбоя Кровлі. Шкільна молодь 20ї школи реагувала по-різному. З якимись аудиторіями працювати було доволі приємно. Дітям дуже сподобалося те, що Кровлі визначив свою мрію та робив усе, щоб досягти мети. Самі теж хотіли би бути настільки цілеспрямованими. А деякі аудиторії не змогли зібрати власну уважність для перегляду, й завадили іншим.
Фільм «Кровлі: кожному ковбою потрібен кінь» має простий сюжет, але ті старшокласники школи №22, хто намагалися не пропустити жодну деталь, помітили багато цікавих речей. Наприклад, щире здивування викликали слова головного героя про те, що він легко міг би обійтися без телефона й Інтернету; і навіть якби не було житла, то жив би у наметі. Як кажуть українські школярі, вони не уявляють свого життя без гаджетів. 15-річні глядачі зізнавалися, що не уявляють себе в ситуації, коли необхідно пристосуватися до некомфортних умов, наприклад, у разі побутових труднощів тощо. Дехто зізнавався, що фільм про наполегливого хлопчика наштовхнув на думки про дорослішання та зрілість: Чи можна мене вважати дорослим? Чому одні з дитинства розуміють своє призначення, а інші – шукають усе життя? Чи варто за будь-яку ціну іти до своєї мети?
В Світловодську дивилися «Жіночу «Солідарність», а обговорення почав чоловік, який відверто зізнався у сексизмі і сказав, що політика – не жіноча справа, з цього почалася дискусія про роль жінок у суспільстві. Тема чоловіка і жінки – вічна тема. Тому питання, яке автори фільму задали собі, чому внесок жінок в боротьбу поляків за свої права, залишився недооцінений, визвав жваву дискусію. Говорили про роль жінки в суспільстві, і хто саме диктує їй ці ролі, про спроможність жінок і чоловіків мислити стратегічно, про схожість і відмінність жіночої і чоловічої статі. Прозвучала тема, що жінки, які ідуть в АТО не мають рівних прав з чоловіками.
Звичайно, не обійшлось без порівняння боротьби в Польщі за демократичні зміни в країні з українськими реаліями. Чому полякам вдалося перемогти комунізм і побудувати більш менш нормальну державу, а «ми просрали й оранжеву революцію, й зараз просираємо Майдан».
Взагалі, судячи з відгуків, фільм світловодській публіці сподобався – він і пізнавальний і спонукає до роздумів.
В «Рок-каві» теж дивилися фільм про жінок польської “Солідарності”. Любителів документального кіно було 6. Проте досиділи всі до кінця. Говорили про рух протесту у Польщі, про підпілля і подолання комуністичного режиму. Тут теж були паралелі з сучасною Україною. Ну бо поляки змогли об’єднатися навколо цінностей демократії та гідності, а ми лише вчимося. Фільм був важкуватий, бо мало хто знав контекст боротьби з комуною у Польщі. Але здалося, що надихнулися тим, що жінки можуть бути лідерами і творити історію.
В альтернативному культурному центрі #Adapter сьогодні людей було меньше, але знову різні, були нові обличчя. Дивилися фільм «Крісло твого батька», реж. Алекс Лора та Антоніо Тібальді. Фільм зображував людей, що зберігали купу не потрібних речей, що вже переходило межу нормального, та як ці люди боролися з собою та цими речами. Така тематика викликала у глядачів рефлексію із власним життям. Хтось пояснював проблему зберігання непотребу в українських оселях пострадянським синдромом, адже тоді людям доводилося стояти в чергах, щоб отримати необхідні речі, тому кожна придбана річ для них має особливе значення. Хтось порівнював цю проблему з проблемою виробницта великої кількості непотрібних товарів та їх купівлею задля купівлі, а також сконцентрованість суспільста на матеріальних благах. В контексті цього фільму прозвучали роздуми щодо права людини на ведення свого життя як вона того хоче, але в той же час це не має заступати свободу чи комфорт людей навколо, та як толерантно захищати свій комфорт.
На «Заробітчанський шлях» у Простір ідей прийшло чимало глядачів. Вечір виявився цікавим і насиченим. Адже була можливість не лише подивитися кіно й поговорити (кого з наших відвідувачів цим здивуєш 😉 ), а й розпитати у експертів, що таке проща, як воно – бути заробітчанином – та як досягти бізнесового успіху, живучи в глухому українському селі. А ще – подивитися виставу форум-театру та спробувати змінити хід подій. Отож, спочатку дружина священника УГКЦ поділилася з присутніми своїм досвідом пішої прощі та розповіла трохи про греко-католицьку церкву, про яку існує багато стереотипів. Не всім присутнім подобався акцент на релігійності в кінострічці, не всі погоджувалися, що молитва допоможе в складних життєвих обставинах, але загалом толерантно погодилися, що кожна людина обирає свій спосіб пережити проблеми. Хоча, ідея замість прощі до Зарваниці йти шукати правди в столиці держави теж знайшла чималу підтримку.
Форум-театр стосувався не лише теми заробітчанства заради вирішення матеріальних проблем родини, а й психологічного тиску, міжпоколіннєвих непорозумінь, відповідальності та усвідомленого вибору. Дуже потішило, що по закінченню вистави одна з дуже юних відвідувачок сказала, що сьогодні зрозуміла, якими хоче бачити своїх дітей: самостійними, впевненими у своїх силах та здатними на рішучі дії. Уже збиралися недаремно, правда?
Вдалося обговорити й деякі проблеми заробітчан: відірваність від родини, тяжкі й незвичні умови, неможливість «знайти себе» вдома тощо. Поділилися надихаючими прикладами успішної самореалізації в Україні «на порожньому місці», без капіталовкладень чи бізнес-зв’язків. Погодилися, що необов’язково всім ставати підприємцями, але не завадило б добитися від держави створення кращих умов для самореалізації її громадян. А почати хоча б з того, щоб не давати хабарі, не ділити професії та людей на «вищий» і «нижчий» сорт та поводитися гідно, де б і ким ми не були.
Дуже-дуже дякуємо експертам, котрі відповідали на питання й задавали їх, пояснювали й ділилися власним досвідом. А також глядачам, котрі зробили цей вечір насиченим та незабутнім.
Тексти: Світлана та Олег Овчаренко, Лариса Гориславець, Світлана Каркачова, Варфоломій Ванот, Марія Колядіна, Альона Глазкова.
Світлини: Олеся Мусієнко, Sabina Pittu – https://www.facebook.com/bacidallaprovincia92
* * *
ХІІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».
Партнери фестивалю в Кременчуці:
Культурний Ді@лог, #Adapter, Центральна бібліотека для дорослих імені О.М.Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Олександрійський районний будинок культури, Кіноклуб «Відкрий очі», Центральна публічна бібліотека для дорослих м. Горішні плавні, Кав’ярня «Rock Kava», ГО «Громадське телебачення Світловодська», MOLODOST’.
13 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні.
Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини.
Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, ГО «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».
