Сьогодні 4й день Мандрівного #docudaysUA в Кременчуці, який пройшов під знаком «коня». З 10 проведених показів шість були в школах, і дивилися ми зі школярами всюди стрічку про «право на коня» – «Кровлі: кожному ковбою потрібен кінь». Як це було читайте і дивіться далі.
На ранковий кіноперегляд про хлопчика-ковбоя у 4 ліцеї прийшло аж 3 класи школярів. Фільм подивилися. Кілька милих та зворушливих відгуків написали. У такому заповненому залі не завжди вдавалося почути один одного, але чесно намагалися думати і говорити. З того, що вразило й запам’яталося, називали водійські навички 11-річного героя фільму; його незвичну для сьогодення мрію: осідлати коня; бабусю, яка любить стріляти з рушниці й учить цьому внука. «Таких, як цей хлопчик, людей дуже мало, він прагне до своєї мрії, не дивлячись на всі перешкоди…» – певно, цей відгук найкраще показує, про що переважно говорили ліцеїсти. А нас надихає останній рядок: «Я передивилася б цей фільм разом з батьками. Дякую!». Спеціально для Анжеліки по секрету скажу: стрічка про Кровлі є в програмі Ночі документального кіно 26 листопада о 20-й :).
Для перегляду фільму про Кровлі в 23й школі прийшов цілий 8 клас. Переглянули кіно. Найперші питання були “Що ви побачили? І що сподобалося?” Діти були активні. Їм сподобався цілеспрямований Кровлі, те, як він досягав поставленої мети. А ще він уміє їздити на машині! Потім ми почали говорити про роботу, яку можуть виконувати діти. І виявилося, що учні 8 класу знайомі з досить серйозною роботою, яку вони робили самі, допомагали старшим і отримували платню. Ось ці роботи: няня для дитини, вантажник, продавець на ринку, мийщик машин, штукатур, установщик натяжних стель…Я був захоплений, наскільки діти розуміють як створюється добробут . Потім дійшли до прав людини, які ми побачили у фільмі. Найпершим було названо право приборкати коня. Вже потім називали навчання, мати вибір, мрію, саморозвиток, любов, родину, житло тощо. І якось само по собі діти зробили висновок, що Кровлі просто намагається бути щасливим! Прагнення до щастя виявилося головним мотивом життя і наших дітей.
В ліцеї «Політ» про Кровлі, коней, мрію і прагнення говорили переважно дівчата. Я би сказала, що аудиторія розділилася на 2 табори: перша казала, що хлопець є заручником життєвих обставин, таке життя і треба «уметь страдать», в 2га частина одинадцятикласниць палко й завзято пропагувала боротьбу з системою, умовами, залежностями від інтернету та соцмереж.
У десятій школі вже на самому початку вчителька нас переконала в тому, що «у нас всім дітям завжди цікаво». Після фільму про ковбоя трішки порозмовляли про найцікавіші моменти. В основному клас казав, що кінець, коли малий Кровлі їде разомз батьком, був дуже зворушливим, але й одночасово заохочує глядача досягати своєї мети. Глядачі звернули увагу на культурні різниці: 11-річного хлопця, який стріляє з рушниці та веде машину. Таке в українському суспільстві буває доволі рідко. Одна з дівчат звернула увагу, що різними є потреби дітей в різних державах. Він непринципово має мати телефон, комп’ютер тощо. Важливо, щоб був кінь. Ми разом задумалися над тим, чи кременчуцькі діти витримали би без електронних приладь хоч якийсь час.
Школа 7ма дуже довго збирала глядачів по коридорах. Набирала небагато, але ж справа не в кількості,так?:) Цього разу з глядачами говорили про мрію і гроші, і що якщо дати Кровлі грошей, чи він залишиться «зі своїми конями». Дискутували про те, яке щастя можна купити за гроші.
Назва «Девід і я» та опис фільму, обраного для перегляду першокурсниками-правознавцями, не обіцяли нічого надзвичайного. Скоріше, обіцяли нуднувату стрічку про юридичні перипетії несправедливого засудження. А виявилося, що нас чекала надзвичайно надихаюча історія про оптимізм, дружбу, справедливість і гідність, що не ламаються під тиском часу та обставин. Шкода, що студенти мало говорили (студентКи – трохи більше, а ми з викладачкою – багато 😉 ). Отож, жіноча частина аудиторії помітила і справді чудові родинні стосунки; і вражаючу історію дружби, що зав’язалася з листування, а допомогла зробити світ кращим та справедливішим; і умови утримання ув’язнених; і небезпеку зламати чиюсь долю, намагаючись швидко здолати злочинність. Знову-таки, сподіваємося, що студенти теж щось собі думали, але з якихось причин не захотіли ділитися думками.
«Татову донечку» прийшли у Рок-каву дивитися 8 людей. Переважно молодь. Хтось заходив і виходив. Коли переглянули, то перше, що почули – «Це кіно ніби про мою родину». І далі говорили про стосунки батьків з дітьми, про любов, про якісь випадки з життя, коли батьки «дивним чином» проявляють любов і турботу. Одна молода дівчина розповіла про те, як знайомила тата зі своїм хлопцем. Тато так само, як у фільмі сканував обранця поглядом. Жінки говорили про свої стосунки з дітьми і про те, що зараз власним дітям часто говорять те саме, що чули від своїх батьків. Життя ніби іде по колу. Яскраво обговорювали символи – яблука, які герой вирощував з великим трепетом і назвав одне яблуко Чінгіз, а інше – Меліса. А потім «Мелісу» з’їв. Молодші розпитували старших про їх стосунки з дітьми, про пам’ятні події дитинства. Ну і про щастя говорили також.
В Адаптері дивилися фільм «Зимова Лампедуза», реж. Якоб Броссманн. Цей фільм викликав жваве обговарення, адже тематика фільму не може не зачепити. Мова йде про людей, що ризикували своїм життям аби дітатися безпечного середовища, про проблеми, що виникають під час міграції, як у мігрантів, так і в приймаючої або посередницької сторони. Фільм справив велике враження на емоційному рівні, важко було бачити, як люди відчайдушно хапаються будь-якої можливості вижити, як люди при цьому помирають. Прозвучало питання милосердя, деяки глядачі дуже емоційно реагували на зображене в стрічці, захоплювалися милосердям деяких жителів острову, засуджували упереджене ставлення до представників інших рас та мігрантів, закликали до братерства та взаємопомічі, адже всі ми – жителі планети Земля. Дехто розсудливо поставився до проблем у фільмі, говорили про глобальну проблему міграції, яку поки що не можна вирішити з ряду причин. Як от «мігранти не хочуть приймати правила приймаючої країни, не вчать мову, не хочуть працювати», або «стериотипне мислення місцевих заважає», чи «влада не достатньо продумує умови прийняття мігрантів». Звучали узагальнення такі як «чорношкірі нічого не роблять» на основі особистого негативного досвіду. Також задавали питання італійці Сабіні, яка була на показі, щоб дізнатися, яка ситуація в Італіі з мігрантами насправді. Не дивлячись на розбіжності думок глядачів, усі зійшлися на тому, що такі фільми потрібно показувати і дивитися, проблеми, зображенні в фільми, не повинні оминати наші голови, тільки тому що це відбувається не з нами у даний момент.
В Просторі Ідей було неймовірно малолюдно: фотограф, організатори і один глядач. Та ми все ж подивилися стрічку «Про чоловіків та війну». Неймовірно, але всі витримали до кінця цю 2хгодинну епопею про ветеранів війни каліфорнійського реабілітаційного центру. Та й без невеликого (правда) обговорення не обійшлося. Вражає, що такі ж люди, що страждають на ПТСР, живуть з нами. Їм важко, а ми ніяк не можемо допомогти. Говорили й дивувалися тому, що громадяни не кажуть своїй державі (а головне лідерам держав): «Ей? Війна? Яка війна? Ні, дякуємо. Давайте вирішувати все мирно».
Такі давайте J Завтра п’ятниця – день 5й, останній день показів в рамках цьогорічного Мандрівного у Рок-каві, та Адаптері. Не прогавте!
Тексти: Світлана та Олег Овчаренко, Варфоломій Ванот, Марія Колядіна, Альона Глазкова.
Світлини: Олеся Мусієнко, Sabina Pittu – https://www.facebook.com/bacidallaprovincia92
* * *
ХІІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».
Партнери фестивалю в Кременчуці:
Культурний Ді@лог, #Adapter, Центральна бібліотека для дорослих імені О.М.Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Олександрійський районний будинок культури, Кіноклуб «Відкрий очі», Центральна публічна бібліотека для дорослих м. Горішні плавні, Кав’ярня «Rock Kava», ГО «Громадське телебачення Світловодська», MOLODOST’.
13 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні.
Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини.
Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, ГО «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».
