Минув 5й день Мандрівного фестивалю цьогорічного в Кременчуці. І ми все більше говоримо про щастя, часто неусвідомлено наближаючись до філософії прав людини. І все частіше ми говоримо про школу, як елемент, в якому відсутні права. В різних аудиторіях. І це суто глядацька думка.
У школі №12 сьогодні дивилися «Кровлі…». Десятикласники дивилися уважно. Жваво реагували на бабусю з рушницею та на заяву головного героя: «Я ненавиджу школу… Шкода розуму для неї» ;). У обговоренні сказали, що не бачать нічого поганого в тому, що школа не потрапила до життєвих пріоритетів героя фільму. А дехто вважає, що й їх батьки наважаться погодитися з таким вибором, хоч і не всі. Говорили про наполегливість, про мрії та їх досягнення, про те, наскільки різним може бути життя й уявлення про щастя. Школярі пообіцяли прийти ще й на вечірній сеанс у Простір ідей, і обіцянку таки виконали.
Ще один «ковбойський» кіноперегляд був у Rock-kavi. Фільм подивилися з задоволенням. Замислилися над тим, що значить «давати дітям все»? Добре чи погано, коли діти наслідують батьківський шлях? Що робить нас щасливими і без чого ми не мислимо життя? Куди приводять мрії? Наші експерти – діти – сказали, що для них життя на фермі надто далеке й незрозуміле. Але якби вони жили в тих умовах, можливо, мали б такі ж прагнення, як Кровлі.
Стрічка про кіномеханіка Валентина «Панорама» спочатку налякала відвідувачів кав’ярні, бо до неочікувано матюкливого головного героя батьки з дітьми не були готові. Кіно таки додивилися до кінця, а потім чимало говорили. Комусь здалося, що Валентин – самотній і нереалізований чоловік, а життя проходить повз нього. Хтось помітив, що він «заманює» життя до себе, але це погано вдається. А хтось побачив, що Валентин – типова радянська людина: все життя на одному робочому місці, стабільно вбого, стабільно безбарвно, стабільно безвідповідально. І той кінотеатр «Панорама», і той кіномеханік якимось дивом дожили незмінними до сучасності, а тепер нікому не потрібні, бо давно відстали, програли, втратили зв’язок з реальністю.
А в одній з читальних зал міста автослюсарі з 26го ПТУ та випадкові гості насолоджувалися стрічкою «Девід і я». Історія системи, необдуманого зізнання, яке перекреслило життя здається не залишило байдужих. Хоча важко казати, коли глядачі прохолодно реагують правильними фразами на обговорення: «Хароший фільм. Паучітєльний». Була на показ і дівчина юристка, яка зізналася, що було трохи соромно за адвокатів, юристів і всю систему. А ще говорила про право на справедливий суд. Десь в іншій частині аудиторії з’явилася тема цінностей. Але, на щастя, в тему сімейних цінностей не переросла 😉
Останній день фестивалю присвятили короткому метру, дивилися фільм німецького режисера Андре Гьорманна «Кровлі: кожному ковбою потрібен кінь» та фільм української режисери Надії Парфан «Reve ta stohne» on tour». Обидва фільми викликали безліч емоцій та жваві обговорення. Перегляд «Кровлі..» викликав у глядачів позитивні емоції аж поки не почали обговорювати; перший зтурбований відгук був про права тварин на тому ранчо, та права домашньої худоби взагалі, потім це перейшло у права хлопчика, та детермінізм у виборі професії: чи батьки визначають вибір заняття дитини, чи школа, чи потреби суспільства. Були порівняння з дітьми з сел, ті також ростуть з тваринами та фізичною працею, як Кровлі, але ж все-таки більшість їде до міста. Чому так? Були версії, що так мабуть тому, що батьки мають займатися тією справою, якою вони самі пишаються, якою могли б пишатися і діти. Потім обговорення перейшло у проблему недосконалої системи освіти, та закінчилося довгою історією життєвого прикладу одного з глядачів, яка в свою чергу закінчилася узагальненням щодо всієї країни. Звучало якось так: «непорядок у нас зараз через те, що в радянському союзі усіх тримали в єжових рукавицях, а тут відпустили, й усі показилися». Після перегляду української стрічки нам вдалося зв’язатися з режисеркою Надією Парфан, виявилося, історія зйомки була цікавішою за фільм, але, як казала сама режисерка, життя завжди цікавіше кіно. Головні герої фільму, Женя та Максим, усім сподобалися, веселі хлопці, то ж глядачі пропонували Надії зняти другу серію пригод хлопців. На жаль, не змогли долучитися до обговорення головні герої, але Євген Славянов пізніше у телефонній розмові розказав про новий проект Stroom, і що хлопці, на жаль, вже не грають разом, та все ж проект Reve ta stohne ще існує. Що виграв грант від МОМ (Міжнародна організація міграції) на запис пісень обох гуртів, та нову акустичну гітару. А закінчили вечір розіграшем еко-торби з символікою фестивалю. В наступному році глядачі побажали фестивалю в Кременчуці більше реклами, людей, конкурсів, позитивних фільмів та живих квітів.
В Просторі Ідей були позитивно здивовані кількістю глядачів польської стрічки «Кінець світу», для яких ледь вистачило стільців. Обговорення почав чоловік, якому не сподобалося, що зміст фільму не відповідає його назві, адже про кінець світу там всього-навсього 2 хвилини, а решта – розмови в радіо, виклики швидкої тощо. Але інші гості помітили, що саме таким і був день кінця світу. Хтось радіє, хтось сумує, хтось п’є, а хтось кохає. І як писав литовський поет, Чеслав Мілош, «Innego końca świata nie będzie» («Іншого кінця світу не буде»). Ми порозмовляли трішки про те, чим є кінець світу саме для нас. Для когось світ закінчився в моменті смерті близької людини. Хтось чотири місяці пробув у повній амнезії. А хтось готувався в 2012 році до Кінця світу, який таки не прийшов. Кінець світу наступає якоюсь мірою завжди тоді, коли людина нещаслива, сказав один з присутніх чоловіків. Тому що в нас є право на щастя.
Тексти: Світлана Овчаренко, Варфоломій Ванот, Марія Колядіна, Альона Глазкова.
Світлини: Олеся Мусієнко, Марина Орлова
* * *
ХІІІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».
Партнери фестивалю в Кременчуці:
Культурний Ді@лог, #Adapter, Центральна бібліотека для дорослих імені О.М.Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Олександрійський районний будинок культури, Кіноклуб «Відкрий очі», Центральна публічна бібліотека для дорослих м. Горішні плавні, Кав’ярня «Rock Kava», ГО «Громадське телебачення Світловодська», MOLODOST’.
13 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні.
Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини.
Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, ГО «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».
