Неформальна освіта, міжплемінні зв’язки та любов. Або пригоди українок у Польщі

На початку березня 2019 року відбувся міжнародний тренінговий курс «Let’s work on it» від наших давніх надійних партнерів Centrum Współpracy Młodzieży (Центр молодіжної співпраці) з Гдині. Темою тренінгу було покращення якості проектів у рамках програми Erasmus+. Учасниками були представниці/-ки партнерських організацій з Польщі, України, Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії, Іспанії, Греції, Португалії, Румунії, Словенії, Угорщини. Тренінг відбувався у формі «збору племен». Кожна організація була представлена як окреме плем’я зі своєю символікою та традиціями, а на час тренінгу всі присутні створили нове спільне плем’я. Безліч жартівливих завдань та гумору не завадили обговорити серйозні теми:

  • Ролі ЄВС-координаторів та менторів
  • Підтримка волонтерів у навчанні та адаптації
  • Міжкультурне навчання та комунікація
  • Протидія стресам та професійному вигоранню
  • Обмін досвідом та кращими практиками
  • Обговорення проблемних ситуацій
  • Нові форми роботи з молоддю та залучення її до громадської активності
  • Зміни, пов’язані з початком роботи Європейського Корпусу Солідарності замість Європейської волонтерської служби

Усе це ми, звичайно ж, будемо використовувати в роботі. Відвідувачі/-ки нашого англійського розмовного клубу вже мали нагоду поговорити про тренінг та його результати разом з Реною та Світланою. А для тих, хто не зміг бути присутнім або хоче знати більше, публікуємо особисті враження від наших учасниць.

Рена Джафарова: «Тренінг став для мене чудовим прикладом неформальної освіти. Особливо того її виду, який англійською називається informal education. Це коли ти навчаєшся під час процесів, які для цього безпосередньо не призначені. Наприклад, під час обіду в їдальні чи вечірніх розважальних заходів. Які навички опановувала я? Мені вдалося змінити свої підходи до розподілу відповідальності та роботи в команді. А також покращити вміння задавати прямі питання, щоб з’ясувати позицію іншої людини, замість фантазування та здогадок. Помічна річ, я Вам скажу.

Як менторка та майбутня волонтерка, я тепер значно краще усвідомлюю освітні можливості ESC-проектів та їх значення для особистісного зростання.

Перебування в компанії учасників тренінгу з 14 різних країн дало усвідомлення того, що кордони є умовністю. Адже з цими людьми в мене виявилося більше спільного, ніж з більшістю однолітків з Кременчука. Тому участь у European Solidarity Corpse є хорошою можливістю відчути приналежність до більш широкої спільноти, ніж народ однієї країни, і зрозуміти, що дружити й вибудовувати співпрацю значно цікавіше, ніж воювати».

Світлана Овчаренко: «Тренінговий курс для ЄВС-координаторів та менторів у містечку Важенко поблизу Гданська, в якому мені пощастило взяти участь, був про …любов. Так-так, я не помилилася у виборі слова, хоч ми й не вживали його під час зустрічі. Натомість дуже багато ділилися досвідом взаємодії з людьми та шукали шляхів її вдосконалення. Багато дізнавалися про те, як мотивувати себе й інших ставати професійнішими, компетентнішими, досконалішими. Багато думали над тим, що можна змінити в роботі своїх організацій, а що – зберегти й залишити сталим. Говорили про проблеми адаптації в мультикультурному середовищі «нових» людей – волонтерок та волонтерів і «старих» – постійного персоналу організацій. Хіба це все не про любов до своєї справи?

Важливою темою була турбота про себе (захист від емоційного вигоряння, збереження ментального й психічного здоров’я, ненасильницька комунікація). Тож це було про любов до себе.

Тренінг-курс зібрав разом близько 30 дуже-дуже різних людей. Між нами були відмінності у досвіді (від кількох місяців до десятка років); у віці (дехто декому міг би навіть бути …внучкою); у мовах (основною мовою тренінгу була англійська, але кулуарне спілкування велося ще з десятком мов, для кожної з яких знаходилася своя аудиторія); у підходах і переконаннях. І звичайно ж, усі хоч трохи закохалися одне в одного (а хтось у когось, може, й більше, ніж трохи 🙂 ).

Усі разом ми закохалися в польське Тримісто (Гданськ, Гдиня, Сопот), хоч і не всім вдалося побувати в усіх трьох. Неможливо було не захопитися інтерактивним та сучасним музеєм еміграції, який нам пощастило відвідати в Гдині. Для мене це була візуалізація, як може виглядати заклад культури, створений з любов’ю. Не менше любові ми побачили у “Вимєнніковні” – молодіжному центрі, створеному в приміщенні чогось на зразок покинутого теплорозподільчого пункту. Зараз це сучасне місце, де молодь з мікрорайону може відвідати майстер-класи, почитати книги або пограти в настільні ігри, просто поспілкуватися чи скористатися інтернетом. Або навіть приготувати собі їжу на кухні чи прийняти душ, якщо вдома немає такої можливості”.

Хочете й ви закохатися в свою справу та познайомитися з такими ж ненормальними? 😉 Наші двері відчинені, приходьте, ми вам у тому допоможемо

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.