Про розмови між поколіннями по-іспанськи

Карантин ідеальний час для  ̶с̶а̶м̶о̶р̶о̶з̶в̶и̶т̶к̶у̶ прокрастинації. Ймовірно тому тільки зараз ділимося нашими враженнями від тренінгу в іспанському місті Сантандер.

В часи цілого світу на карантині й певній паузі, розмитого (звісно, світлого!) майбутнього й незрозумілих перспектив подорожей своєю чи іншими країнам, нам лишається згадувати.

Тож згадаємо 😉

В середині лютого двоє представниць нашої організації відвідали міжнародний тренінг про спілкування між поколіннями «Intergenerational». В невеликій міжнародній групі молодіжних працівників/ць з Вірменії, Італії, Португалії, Сербії, Польщі та Іспанії говорили про концепцію зростання / дорослішання /старіння, сприйняття цього явища, підтримку старших людей державну та персональну в кожній з країн, стереотипи та уявлення про старість, виключення старших людей з суспільних процесів. Учасники/ці мали можливість поспілкуватися з відвідувач(к)ами сантандерського центру для людей з вадами зору та розповісти про свою країну мешканцям будинку для літніх людей.

Світлана:

«Ми дійшли згоди, що міжвікове спілкування ставатиме все актуальнішим з часом, адже у світі стає все більше літніх людей: покращується медицина, зростає якість та тривалість життя. Разом з тим, знання, досвід та традиції, носіями яких традиційно є люди старшого віку, надто швидко втрачають актуальність і сенс для молодших поколінь. Тож віднайти спільні теми та можливості для взаємодії людей з різницею у віці 20-40 років – непростий виклик сучасності. Навіть зі старшими родичами не завжди легко знайти спільну мову, що вже говорити про сусідів чи просто знайомих. Але ми маємо справитися з завданням, якщо хочемо жити в суспільстві, що будується на засадах рівності й недискримінації.

На презентації України для клієнтів будинку для літніх людей ми говорили про особливості життя літніх людей в Україні та помічені нами відмінності від Іспанії. Іспанські бабусі й дідусі слухали зацікавлено й задавали багато питань. То чому б не зробити зараз зворотній крок і не презентувати, як ми побачили життя іспанців?

Отож:

  • В Іспанії існує сієста. Для всіх без винятку. Означає доволі ранній початок робочого дня, дуууже довгу обідню перерву й пізнє завершення роботи. Наприклад, ми працювали з 9:30 до 13, а наступна змістовна частина дня починалася аж о 17. При цьому, місцеві були впевнені, що перерва триває 2 години J. Арифметика проста: з 13 до 14 ми переходимо в таверну й готуємося до обіду, потім годину обідаємо (еге ж, страви подаються неспішно). От і залишається якихось дві годинки на відпочинок.
  • Іспанці (знову ж, незалежно від віку), пізно вечеряють. У багатьох закладах кухня починає працювати о 21-22 годині. І ніхто не турбується про шкоду їжі після 18 J
  • Старші люди в Іспанії більш «видимі» на вулицях, у кафе та ресторанах. Зайти з однолітками на каву або на келишок вина з бутербродом, просто прогулятися вулицями вечірнього , а то й нічного міста – нічого незвичного. В Сантандері після 12 ночі зустріли компанію людей 60+, одягнених у костюми британської королівської родини та гвардії, які щиро веселилися та тішилися увагою перехожих.
  • В будинку для літніх людей зручні умови та надзвичайно приємний і уважний персонал. Людей, які живуть у будинку, не вважають пацієнтами чи хворими, а намагаються забезпечити максимальну зручність та організувати дозвілля й можливості зберігати фізичну й розумову активність. Вони й зарядку роблять, і розмальовки малюють, і між собою спілкуються. Найбільше все це нагадує дитячий садок (виставки малюнків та саморобок, спортивний інвентар на зразок м’ячиків), тільки «діти» трохи інакші.
  • Загалом, інфраструктура та умови для маломобільних людей у відвіданих нами містах можуть бути прикладом для наслідування. Наприклад, встановлені просто неба безкоштовні ескалатори, якими можна скористатися для підйому на доволі високі пагорби, де розташовані Сантандер і Більбао. Такі пристосування стають у нагоді не лише для старших людей чи людей з інвалідністю, а й для мам з візочками або, наприклад, стомлених велосипедистів.
  • Знайшли приклад розвитку туристичного потенціалу, який міг би бути цікавим для Кременчука. Мали ми екскурсійну поїздку корабликом через затоку. Півгодини катання на хвилях за кілька євро – задоволення й відпочинок. Але …разом з нами місцеві люди їхали просто собі додому чи в справах у іншу частину міста тим самим корабликом. От і подумалося: може й у нас таке зробити? Крюківському багатостраждальному мосту – розвантаження, туристам – атракція, місцевим – альтернативна можливість подорожі. Як вам ідея?

Отож, міжкультурного досвіду й матеріалу для роздумів ми отримали достатньо. Хотілось би щось із того вдома втілити. Допоможете?»

Не секрет, що літні люди в часи пандемії стали більш беззахисними й потребують допомоги. Якщо хочете долучитися й допомогти їм – шукайте в інтернеті спільноти та приєднуйтесь до них.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.