Неділя – прекрасний день для Живої бібліотеки про дитинство. Принаймні, зараз ми так вважаємо. Попри всі хвилювання за технічну й змістовну частини, попри різницю в часі з деякими книгами й пов’язану з цим плутанину, спілкування вийшло по-домашньому теплим і приязним. А ще надзвичайно змістовним і пізнавальним. Не відриваючись від власних диванчиків, читачі й читачки невимушено мандрували найрізноманітнішими куточками світу: від не таких уже далеких Швеції, Кіпру й Великої Британії до екзотичних Танзанії, Непалу, Карібських островів, Бразилії, Лівану, Південно-Африканської республіки. Асистент(к)ами в подорожі були перекладачі й перекладачки з Німеччини, Литви, Польщі й України.

Дитинство й дорослішання часто асоціюються зі школою й освітою. Відповідно, обговорювали освітні системи в різних країнах – спільне й відмінне між ними, хороші й не дуже хороші враження про однокласників і учителів, локальні особливості ставлення до різноманітності.

Ми почули теплі дитячі спогади з різних країн та ближче познайомилися з «книгами». Дізналися про серйозні проблеми з безпекою й економікою на Кюрасао, про складнощі відстоювання власної ідентичності в Південній Африці, про нерівне ставлення до жінок і дівчат у Непалі, про адаптацію дітей і підлітків до життя за кордоном у зв’язку з переїздом батьків та ще про безліч проблем, які потребують вирішення. З одного боку, це засмучує, а з іншого – навіть трохи заспокоює, адже ми не самотні зі своїми бідами й можемо розраховувати на підтримку друзів з усього світу та на зусилля колективного розуму.

А як приємно здивувало, що «книга» з далекого Кюрасао знає й любить Україну! Більше того, вона побачила спільні риси в українців і своїх співвітчизників, викликані пережитою несвободою, – колоніальне минуле й рабство на Кюрасао та тоталітарна історія України. Ми дещо затиснуті й боїмося проявити себе, рідко наважуємося брати на себе ініціативу. Але усвідомлення власних слабких місць – перший крок до змін на краще.  

Щоб багато не писати, звернімося до першоджерел – вражень організаторки, наших читачок і волонтер_ок. Будьте на зв’язку: якщо ще хтось набереться відваги поділитися своїми рефлексіями, ми їх усі додамо в публікацію.

Марія Колядіна:

На першій зустрічі (Інді з Непалу) вразила історія про традиції щодо місячних. Менструація вважається чимось нечистим, та дівчат ізолюють на 7 днів, їх ховають від чоловічої частини родини. Буває, що дівчатам доводиться цей час проводити в сараї, навіть узимку, навіть вночі. Були випадки, що дівчата замерзали насмерть. І це в столиці(!). Прокладки – то така розкіш (дорослий заробляє 5$ в день, а прокладки коштують 2$), що користуються якимись ганчірками, часто трапляються інфекції, і в цьому теж винуватять дівчат, – типу вони нечисті. А також шкільне навчання не є обов‘язковим, і в школу ходять лише ті, в кого вистачає грошей. І це все столиця. Якось шокувало, особливо якщо згадати історії друзів, що їздять у Непал задля духовного зросту. Хочь і розумію , що то різні речі, але якось завіса спала з очей.

Дуже крута жінка з Кюрасао – Херда – дуже-дуже надихаюча. Попри жорсткий менталітет островуа, та, здавалося б повну безвихідь, вона робить усе можливе, щоб показати місцевим дітям, що можна жити інакше. 80% дітей на острові зазнають насильства (психологічно та фізично). Через те, що всі прогресивні більш освічені молоді люди намагаються покинути острів, а ті, які повертаються з ідеями про зміни, теж зазнають краху надій, команда Херди часто змінюється. Часто доводиться змінювати методи та програму, але вона не опускає рук, бо це справа життя.

А ще вона була в Україні і їй дуже сподобалися наші люди

На останній зустрічі з Вівіан нічого не шокувало, але цікаво було почути про те як впливає імміграція на розвиток дитини та її ідентичність. Вівіан народилася в Німеччині, а коли їй було 8 років, родина переїхала до Великої Британії. Хочь дитинство в неї здалося найбільш райдужним, у порівнянні з іншими книжками, але все ж вона відчувала дещо негативне ставлення до себе інших дітей в новому оточенні, через те, що вона німкеня, та те, як викладають історію в Британських школах. Також були близькі ідеї щодо важливості природи в житті дитини/людини, у вихованні, та важливості творчості.

Альона Глазкова:

Де ж я була? Я була на 4х сесіях спілкуваннях: – з бразильським вчителем для обдарованих дітей – бразильстким ІТішником – геєм з Південної Африки – молодіжним працівником з Кіпру. Про що ми говорили? Ой, та про різне. Говорили про шкільну систему в Бразилії та про свободу дитячу в Бразилії. Наша “книжка” за 30ку казав, що “от в наші годи” ми вже в 8 років шастали гаражами і дворами (як і в Україні). І що теперішні діти скоріше “втичать” в телефон. Говорили про якість та ціну освіту в Бразилії, про слабку освіту з прав людини, про різноманіття Південної Африки і гендерні стереотипи (такі ж як в Україні: “Мужик має буть мужиком і виглядать по-мужицкі”). Про прийняття себе, дитячі спогади

З кіпрським молодіжним працівником говорили про окупацію Кіпру з боку Туреччини, З 1975 року острів поділений на грецьку та турецьку частини, а до 2003го року дуже важко простому мешканцю було перетнути кордон. Вразило те, що молоді люди в різних частинах острова, турецькій та грецькій (при тому, що загальна площа цілого осторова втричі менша за площу Полтавської області), вчили виключно турецьку або грецьку мови. Щоб власне не було можливості говорити про щось спільне. Говорили про можливості програми Еразмус+ та те, як кіпріоти радіють можливості поговорити з іншими кіпріотами. Тут стало сумно…

Інеса Мельник:

Про танзанійську книгу Ліліан. Розповідає, що типова сім’я в Танзанії відноситься до дівчат так: народилася – пішла в школу, по закінченню – вийшла заміж – конєц. Ліліан допомагає дівчатам в школі – проводить позаурочні заняття з лідерства. Хоче аби дівчатка розуміли, що вони можуть більше, ніж просто вийти заміж. Допомагає в цьому позитивний погляд на життя. Хоче змінити це все. Пишається, що нинішня віце-прем’єрка Танзанії – жінка. Подорожувала за свої кошти, працює в новій сфері і хоче вивчитись на Digitаl Marketing. Планує подорожувати по Танзанії (селами) – як Григорій Скоровода – тобто просвітляти дівчат і мотивувати, що вони можуть більше.

Вражаюче про ЛГБТ. Зустріч з Сіа – це про те, що по суті “від перестановки доданків сума не змінюється”. Тобто, що в нас традиційно – мужик повинен бути мужиком, що в Африці. Ця тема є більше “проблемною/суперечливою” в маленьких містах – так як і в нас. Що радує – це ентузіазм цих молодих людей, готових змінити/покращити/відкрити людям очі на те, що це все нормально і це є наше з вами світле майбутнє. Сьогоднішнє покоління змінюється на краще. Всім любові і миру.

Варфоломій Ванот:

Активіст з Кіпру мені нове й цікаве сказав: про взаємодію між спільнотами на острові та про почуття спільноти між грецькомовними та турецькомовними. І шо вистачає відкрити кордон та дозволити людям спілкуватися, щоб вони самі налагодили зв’язки. Але, мабуть, це працює тока на гарячому півдні, де людям нєхуй ваєвать. Виходе, шо є мєчтателі, шо вірять у прімірєніє. З обох боків.

Андрій Дулецький:

Найбільше вразила сила дівчини із Танзанії, яка бореться за права жінок у своїй країні. Долаючи осуд суспільства та «традиційні» норми, вона посміхається та тішиться тим, чого вже досягла. Після таких розмов розумієш, що люди здатні творити зміни за будь-яких умов. Борітеся – поборете!

Лариса Гориславець:

Я слухала Ліліан і Даніеля. Обоє прекрасні. Ліліан вразила тим, як сміливо вона подорожує світом і своїм прикладом показує, що жінка може будувати своє життя, як того хоче, не озиратися на традиції. Щоправда, вона вказувала, що її родина “ін зе міддл”, тобто батьки підтримують її самостійність, незважаючи на те, що традиційною моделлю життя жінки в Танзанії теж є “народження-школа-заміжжя-діти- внуки-смерть”.

Даніель мені був цікавий тим, що розповів про інтернаціональність Бразилії: він сам є сином білошкірої жінки та японця і вказав, що інтеркультурність є цінністю Бразилії. А ще він здивував мене тим, що він ІТ-шник і любить спілкування, і його робота саме орієнтована на спілкування, щоб отримувати відгуки клієнтів. Бо в моїй голові стереотип ІТ-шника як відлюдькуватої особи.

Враження докупи складала, частину зумів вмикала і вступ писала

Світлана Овчаренко

Liked it? Take a second to support sveta on Patreon!

Від sveta

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України