Нещодавно завершився насичений волонтерський проєкт в Італії, учасницею якого була Юлія Залуцька. Юлія готова поділитися своїми враженнями від проєкту: новий досвід, культурні особливості та виклики, з якими їй довелося зіткнутися під час програми.
Юлія
Зі мною вперше стався Ерасмус, такий шо аж справжній 🇮🇹
Моє італійське волонтерство проходило на півдні Італії в регіоні Кампанія, в провінції СантАнджело е Куполо в маленькому селі Пастене (не плутати з Пастена!!! Бо ще подумаєте шо жила десь на морі не дай Боже 😅). Тут чесно розповім та порефлексую про все і не про все, про важливе та детальки з якими довелось стикнутись. Давайте з мінусів, бо їх все ж таки менше в перевагу плюсам:
– Село невеличке та маленьке, але так і було заявлено в інфопаці, бо основна суть волонтерства і полягала в тому, аби допомагати малюткій громаді розвиватися за допомогою іноземних (чи нє) сил волонтерства. У звʼязку з цим погана логістика, тобто один манюня магазинчик або треба їхати у місто (по ті ж продукти наприклад). Мені часто не вистачало овочів та фруктів, які наприклад, не продавались в тому маркеті, бо як кажуть італійці це була Мацелярія (тобто шось на кшталт «мʼясної лавки»). То все було поправимо і звісно ми їздили за продуктами машиною, але ж тієї спонтанності та самостійності в нічному шопінгу за йогуртом чи бананом не варто очікувати. Але ви знаєте, купити кростату (це такий собі італійський традиційний пиріг) колежанці на др мені все ж таки вдалось, але як то кажуть урвала останню, хаха
– Комунікація: тут певно вкладу і поняття мови як такої і різницю культур. Можу сказати це працює з двох боків, як з моєї так і з приймаючої сторони. Мій рівень англійської дуже не дуже мʼяко кажучи, але маємо те, що маємо і довелось мені все ж ламати той свій мовний барʼєр, бо ж спілкуватись якось то потрібно було, а ні українською, ні польською, ні російською звичайно ж італійці не розмовляють. Мушу зазначати, що молодь навіть у невеликих містечках та селах доволі добре спілкується та розуміє англійську, чого не скажеш про покоління трохи старших людей і тим паче людей пенсійного віку. Щодо різниці культур це скоріш не мінус, а просто як факт, італійці повільніші в порівнянні з українцями як на мене, в роботі, житті та в цілому такому ритмі існування, тут або звикаєш до пʼяно-пʼяно життя і приймаєш панікеллу (сієсту в обід на поспати) або ні, мені було важко відверто жити без плану, без планування та часом спонтанне життя приносить сюрпризи та незабутні емоції)
– Бюрократичні процеси, документи та діджиталізація, починаючи від елементарної сімки в телефоні до легалізації. Кардинально різний підхід в наших країнах. Наша Дія – це шось космічне, а паперів назбиралось за весь час мабуть більше ніж за всі роки життя в Україні. Тож якщо будете їхати, беріть собі одразу тариф із нашим гарним роумінгом (бо він працював в деяких місцях навіть краще ніж місцевий) та запас неабиякого терпецю )))
+++ Повернулась я відверто з хорошими враженнями, емоціями та новим соціальним досвідом. Італійці, дуже мʼякі, чудові та відкриті, переважна більшість, які мені траплялись готові допомагати та підтримувати в будь чому. Їх стосунки, як сімейні так і дружні заслуговують на окремий мабуть пост, особливо помітно як батьки ставляться до дітей, без дитиноцентризму, але з повагою та великою любовʼю, от прям відчувалось це, дуже приємно було за цим спостерігати.
До питань комунікації та мови, тут відчуваю прям гарний прогрес в розмовній англійській, бо інколи сама дивувалась як розмовляла на «філософські» теми проводивши декілька годин в машині наприклад або як провела свій перший маленький 1,5 годинний воркшопчик з підлітками у трудовому таборі, пишаюсь собою потроху, бо читаючи листа на прощання від дітей, було приємно, що все таки все було недаремно і я даремно так переймалась через свій рівень)) Італійську вчила потрохи, не складна, милозвучна мова, мої діалоги переважно складались з примітивної англійської з вкрапленням нових італійських слів, вся команда сміялась з цього, але було кумедно. Дуолінго, вас діалектам не навчить звичайно, але круто допомагає в базисі. Природа, ландшафти та архітектура, тут і так всі знають, неперевершено. Коли вперше виїхали в гори (хоча сама по собі Італія доволі гориста) мене прям накрили емоції, чи то від краси яку бачила чи то від дисбалансу життя тут і вдома, але різниця була відчутна.
Щодо інтересів та поглядів – інклюзії та різноманітності, тут для мене країна стала відкриттям, до прикладу: Міграційне питання в Італії дуже розвинуте, і мігрантів (в тому числі через війну, як українців) приймають з різних країн створюючи гарні умови. Для цього існує спеціальна програма адаптації та соціалізації, яка зʼявилась тут майже наприкінці Другої світової війни, вважаю це надзвичайним плюсом. Ми відвідували лекції про інтеграцію африканських мігрантів до прикладу, дивилися автобіографічні фільми в оупенспейс просторах прям на вулиці з реальними історіями людей-мігрантів з Палестини (до цієї проблеми прикута неабияка увага), навіть відвідувала спеціальні центри-школи з активностями в комбінованих групах (італійці та інші національності) для підлітків та молоді, що ведуть або вели маргінальні способи життя і не можуть знайти себе у соціумі
Найголовніше, що винесла мабуть для себе: варто спробувати, завжди, говорити, робити, намагатися і ніколи не сумніватися. І це все було в творчій музично-драматичній атмосфері людей театру та музики, дякую усім хто був до того причетний, моя фортуна була точно щасливою в цей час)
Буков на вдячність не вистачає Простір ідей – Європейський клуб
