Доброго дня, мене звати Яків. Родом я з Берліну, де й прожив більшу частину свого життя (ще я жив у Литві, у Вільнюсі, теж дуже гарне місто та дуже гарна країна, до речі). Влітку лише закінчив школу. В нас, в Німеччині багато хто із випускників шкіл не знають, куди поступити, або просто хочуть, так сказати, відпочити від навчання. Хтось вирішує рік десь попрацювати – грошей підзаробити, хтось знаходить місце для стажування, їде подорожувати або проходить так званий «соціальний рік» у Німеччині. Ну й звісно є ті, хто їдуть за кордон на волонтерство. Серед них й я.
На цьому місці виникає питання (а мабуть й ні) – А чому саме Україна? Адже не можна сказати, що в західної Європи (або принаймні в Німеччині) приділяють багато уваги Україні та усьому, що з нею пов’язано.
Для мене, як і для Кароліни, усе почалося з Майдану. Я тоді був маленьким хлопчиком, не розумівся у політиці, та не знав майже нічого про країну, куди прямував на декілька днів під час зимних канікул. Так, мені пощастило побувати на Майдані. І хоч я й не до кінця розумів, що саме там відбувається, мене побачене все одно дуже сильно вразило. Я почав цікавитися країною, її історією, музикою, культурою, мовою. І чим більше про неї дізнавався, тим сильніше у неї й закохувався.
На жаль, неможливо зробити собі реалістичну та більш-менш об’єктивну картину того, як виглядає справжнє життя в Україні, перебуваючи в Німеччині. І хоча я приїжджав в Україну не раз, відвідав різні міста, навіть звикав до деяких з них, я все одно залишався туристом, тим ж туристом яким я був до подорожі з тими поглядами туриста на все. Я залишався чужим хоча я цього не завжди почував. І виходе дивно, у Німеччині я той, хто читає та розмовляє російською та українською, той, хто п’є квас та їсть пряники, той, хто знає східноєвропейську поведінку. А тут, в Україні, я німець, той, хто добре володіє англійською та німецькою, той, хто багато знає про західну Європу. І таким я себе й бачу, походу. Але то все вже інша історія.
Саме волонтерство дає мені можливість зрозуміти, як це, жити в Україні й, я сподіваюсь, почувати себе «своїм». До того зможу побачити ще більше від країни та розвити себе та свої якості, чому я не можу бути не радий.
Я сподіваюсь швидко познайомитися з містом та людьми тут, щоби можна було щось цікаве придумати, що можна зробити тут, разом. А до того, буду радий допомогти у питаннях пов’язаних з мовами, зокрема з англійською та німецькою.
Взагалі можу сказати, що само місто й не таке ж й сіре, як я очікував. І враження складає досить позитивне на мене. Але це бо зараз початок жовтня, на деревах ще листя, на вулиці тепло та світить сонечко. І я тут лише третій день (це вже вплив хлопців з інгліш-клабу походу).