Тренінг з прав людини і громадської журналістики в школі села Великі Кринки пройшов 30 квітня більш ніж успішно, як видно з назви:)
Перед початком тренінгу, нудьгуючи, вештався коридорами школи і познайомився з директором. Другим запитанням після «Що ви тут робите?» було «Чи хочете їсти?». Харчування в школі, виявляється, безкоштовне! Для всіх! «Комунізм» – заслужено вихвалявся директор Микола Євгенович.
Отож, після ситного обіду, почали тренінг о пів на дванадцяту. Чемно привітавшись, в кабінет зайшло аж 11 учнів.

DSCN9133

Чому аж, бо перед тим педагог-організатор бідкалася мені, що зголосилося всього 6 учнів, бо «важко знайти дітей, які схочуть писати аж 3 години!». Після того, як я її запевнив, що писати три години ми не будемо, а буде цікаво і корисно проведений час, їй вдалося знайти більше охочих. Тренінг проходив у веселій і дружній атмосфері, учні, на мій подив, виконували завдання швидше відведеного часу, тому презентації їхніх напрацювань вийшли ще й ілюстрованими.DSCN9135

Під час перерви на чай власне чай пити не схотіли, бо в наші вікна якраз почало світити сонце. Придбали сік, з яким дружно розходилось печиво. І в цей щасливий момент загального хрумкотіння і балачок про життя, десь о першій годині зайшла вчителька, яка повідомила, що уроків в школі більше немає і ми останні, хто залишилися в школі, але Микола Євгенович (дай боже йому здоров’я) сказав, що ми можемо бути стільки часу, скільки нам потрібно. Я собі розумію з цих слів, що: зараз їхня працездатність впаде нижче погреба з картоплею біля школи, по-друге, всі будуть проситися додому. Треба зав’язувати з песимізмом, ми не розійшлися аж до третьої – золоті діти! Та все ж працездатність трохи впала, можливо через сонце, можливо тому що важко було повернутися до роботи після перерви та ігор, а можливо й через те, що вчителькам терміново знадобилося робити щось дуже важливе за комп’ютером в цьому кабінеті. Вони нічим наче й не заважали, але можете уявити, як змінилися щирість і відвертість думок учнів. Та і я став себе почувати трохи ніяково, коли розповідав про користь громадської журналістики на побутових прикладах життя села, ловив на собі нерозуміючі погляди. Але то мене геть не обходило, важливе інше – враження дітей, а вони виявились схвальними і захопливими, з чого я радію і тішуся, розумію що в мене вийшло задумане, тож далі буде.

Liked it? Take a second to support olesus on Patreon!

Від olesus

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України