Продовжуючи тему прав людини в Кременчуці, ГО КІПЦ «Європейський клуб» 15-17 грудня провів серію правоосвітніх заходів. Планувалися вони як реакція на існування низки конфліктних ситуацій у місті, пов’язаних з правами людини: зрив показу документального фільму про Марш рівності в Києві у «Просторі ідей» та конфлікту між адміністрацією однієї зі шкіл міста й батьками учнів, яким заборонили заходити у приміщення школи.

eb-j5ecbvjaimg_4501

Організатори  ставили за мету ознайомити учасників з базовими принципами, філософією прав людини та основними документами; навчитися розмежовувати права людини та власні примхи, потреби й упередження. Для нас було важливо обговорити, як права людини поширюються на учасників навчального процесу (учителі, батьки, діти).

Наявність конфліктів у місті вказують на підвищення рівня ворожнечі, розгуртування громади. За таких обставин варто намагатися будувати діалог навколо теми прав людини, людської гідності, взаємоповаги. Ігнорування проблеми не призведе до її вирішення, а буде міною уповільненої дії, що може вибухнути новим конфліктом, як на рівні окремих місцевих громад, так і на рівні усієї країни. Ми хотіли б, щоб вирішення резонансних конфліктних ситуацій у Кременчуці відбувалося за принципом «Права людини – завжди на часі, права людини стосуються кожного».

Отож, 15 грудня в Просторі ідей зустрілися молоді націоналісти з організації С14, які прагнуть довести важливість сімейних традицій для українського народу. Тренер Олександр Войтенко побудував діалог навколо базових потреб, на котрих будуються права людини. Учасники прийшли до згоди, що є речі, важливі для кожного: самореалізація, захист власних інтересів, пошук однодумців, спілкування та обговорення проблем, тощо. Вийшли на тему ЛГБТ-спільноти і подискутували про те, чому цим людям важливо заявляти про свою інакшість та мати можливість об’єднуватися й протистояти тиску суспільства. Часом дискусія ставала гарячою, коли торкалася дратівливої теми парадів чи реєстрації одностатевих шлюбів. Допитлива молодь не хотіла вірити жодним словам про статистичні дані й вимагала «дати пруф». Тож доводилося паралельно з розмовою активно гуглити запити недовірливих співрозмовниківJ. Насправді, це дуже радувало, бо критичне мислення й аналіз інформації ми теж вважаємо надважливим. До чого домовилися? До того, що коли хтось має погляди, переконання чи вподобання, які здаються неприйнятними, незрозумілими і безпідставними, – це ще не привід бити морду чи здійснювати інший фізичний вплив. Достатньо поговорити (або відмовитися від спілкування, якщо не виходить знайти спільну мову) і прагнути керуватися фактами, а не стереотипами й упередженнями. А якщо не хочеться дивитися кіно про геїв – просто не йти туди, де його показують.

img_4487 img_4488 img_4490 img_4493

У п’ятницю 16 грудня зустрічалися з учителями кременчуцьких шкіл. Були викладачі правознавства та завучі з виховної роботи. Важливі й актуальні розмови йшли нелегко: вчителі скаржилися на складність своєї роботи та непрості стосунки між школою і громадою, брак самостійності й можливостей захистити свої права. У той же час спілкування показало, що першою умовою для виправлення ситуації є відмінне розуміння сутності прав людини та механізмів їх захисту. А з цим якраз великі проблеми. Знання про права людини часто є декларативними й поверхневими. Ще менше знають і розуміють про механізми їх дотримання. Більшість чесно зізналися, що ніколи не пробували протистояти порушенню власних прав людини в школі й не готові це робити в майбутньому. Не вірять у можливість впливу на ситуацію, не бачать сенсу протистояти системі, бояться втратити роботу і т.д. Тож зустріч вийшла дещо депресивною й не надто надихаючою. Вчителі продемонстрували величезний протестний потенціал, який не використовується і не реалізується. Говорили, обурювалися й дивувалися дуже багато. Склалося враження, що багато чому не повірили. Мабуть, треба щось із цим робити…

Якщо говорити про зміст зустрічі, то він полягав у ознайомленні з сутністю та особливостями прав людини. Коротко пригадали історію становлення прав людини й ті соціальні групи, яким права не належали від початку. Згадали, чому народовладдя і дотримання законів не завжди означає дотримання прав людини. Особливо бурхливо обговорювали тези про те, що права людини не кореспондують з виконанням обов’язків і мають обмежену сферу дії. І, звичайно, присутні ніяк не хотіли погоджуватися, що вимога носити шкільну форму порушує право на самовираження. Часом було гаряче, і хочеться вірити, що це наслідок небайдужості вчителів.

img_4491 img_4506 img_4507 img_4512

17го грудня відбувся останній захід в серії заходів під спільною назвою «Права людини для кожного». В низці заходів саме ця подія мала шанс стати кульмінаційним зіткненням школи і громади з величезними шансами знайти спільну мову й домовитися про співпрацю. Хоча б потенційну. Подія запланована, як реакція на міський конфлікт однієї кременчуцької школи та батьків, яких не пускають на поріг тої школи. Тож після проведеного тренінгу для представників шкіл ми намагалися зібрати під одним дахом школи й громаду (батьків, потенційних батьків, тих, хто живе біля школи (будь-якої), тих кому хочеться, щоб всі дружили, а не сварилися). Зважаючи на те, що захід відбувався за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини у рамках плану дій Всеукраїнської освітньої програми “Розуміємо права людини” при підтримці програмою Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», то варто зазначити, що домовлятися кременчуцькій громаді допомагав експерт вищезазначеної програми Олександр Войтенко. Про що домовлялися?

Перш за все, на жаль, школа, головна учасниця конфлікту, не прийшла L Але були батьки, з 11го ліцею (що приховувати? Всі ж і так знають, яка у нас школа провокує конфлікти), й з інших шкіл, були представники інших шкіл, були люди «травмовані школою». Сперечалися й дискутували, ділилися власним досвідом й питалися в експерта, що він знає/думає, як зробити. Як не порушити і не стати жертвою? Школам було трохи важкувато вийти з ролі шкіл й згадати, що вони ще й громада, й в школу теж колись ходили, і їхні діти теж ходили чи підуть. Батьки і небайдужі намагалися скинути свою відповідальність за порушення прав людини. Говорили і про суди, позови до суду проти школи чи проти батьків. Як краще і що скільки коштує? Безсумнівно настрій присутніх змінився від початкового «Ей ти, експерт, ану, що ти там вмієш/знаєш?.. Спробуй мене навчить! Я і так краще всіх знаю!..» на «Хм, таки знаєш… А в оцьому випадку як робить?..». Тож хочеться вірити, що присутні школи і громади продовжать будувати діалог задля порозуміння, миру й дотримання прав людини в Кременчуці.

img_4511 ed-hxu_f6-0

Плануючи грудневі правоосвітні заходи ми сформулювали «цілі нашої мрії»:

  • Стосовно навчальних закладів: адміністрація перегляне правила, навколо яких виник конфлікт; освітяни погодяться на діалог з батьками.
  • Стосовно учасників АТО і праворадикальної молоді: зниження рівня агресії та прагнення фізичної розправи над “інакшими” людьми через діалог, підвищення рівня правової культури.
  • Стосовно усіх учасників: підвищення рівня обізнаності щодо прав людини та готовності вирішувати конфлікти через діалог, відстоювати свої права у правовому полі. У місті зменшиться рівень напруги і збільшиться зацікавленість людей у правах людини, переконання у тому, що права людини – це для усіх і щодня.

Залишається побачити, наскільки вдалося досягти мети, і вірити, що ми працюємо недаремно.

Liked it? Take a second to support olesus on Patreon!

Від olesus

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України