Як починається Міжнародний фестиваль документального кіно про прав людини Docudays UA в Києві? Вірно, офіційним гарним відкриттям в червоній залі Будинку кіно на вул. Саксаганського.

А як починається він в Кременчуці? Вірно, двома одночасними показами о 8:30 в школах в різних кінцях міста! Та десятьма показами в перший день. Непогано. Що ж було? Що дивилися і про що говорили?

В ЗОШ № 12, одній з тих, де показ був на першому уроці (о, «щастя»!) дивилися стрічку шведської режисери Елін Йонссон про українську зірку Джамалу «Боротьба Джамали». Хоча насправді кіно й не зовсім про Джамалу. А про нарід, приналежність до якого, декларує Джамала, про кримських татар. Про історію депортації в 1944му, про «зелених чоловічків» 2014го. Про те, що здавалося б не повториться never again (ніколи знову – авт.). Але повторилося.

img_8270

11-класникам стрічка заходила важко, бо думалося про прийдешню контрольну з математики на наступному уроці. Але вийшло поговорити трохи про своїх знайомих, про те, що якщо віддавати перевагу контрольним з математики і не помічати «зелених чоловічків», про права людини як цінність.

В іншій школі, №7, о 08:30 дивилися із учнями 9 та 11 класу «Домашні ігри». Фільм про їх ровесницю, дівчину, яка професійно грає у футбол. Невеликий за тривалістю фільм, здавалося б, із чітко окресленою головною лінією, все ж таки розбудив багато думок. У відгуках діти писали усяке: від захвату до осуду, побачили багато суперечливих моментів. Мабуть, це і є головне у документалістиці – показати справжнє життя, з різкими контрастами чорного і білого та з багатьма відтінками (в тому числі – і веселковими, бо виявляється, що жіночий футбол у декого асоціюється із ЛГБТ).

img_8285_

В ліцеї «Політ» переглядали з 8-класниками теж стрічку «Домашні ігри» від української режисери Аліси Коваленко. Говорити з 47ма підлітками важко… Особливо коли вони всі говорять одночасно 🙂 Стрічка, як вразила («Сказать честно, фильм очень вдохновляет на новые свершения и на то чтобы двигаться дальше») так і не вразила молодь («Очень скучно, актеры плохо играют»).  Обговорення було дуже жвавим про дівчат, футбол, жіночі і нежіночі професії, права і повноваження, про стереотипи і їхнє підґрунтя. І якщо аудиторія попросила залишити книгу відкув, щоб дописати відгук, то вважаємо, що це – успіх 🙂

Перший млинець комом – так можна охарактеризувати перегляд «Щоденника» з учнями 31 школи. Слабкий звук стрічки + слабкі колонки + нерозуміння, що відбувається на екрані й «коли почнеться кіно» = м’яко кажучи, невдалий показ. Шановний і шалений 8-Б, вибачайте за незручності. Ті, хто дуже хотів дивитися відеощоденник свого ровесника, мало що могли розчути. Ті, хто просто радів, що не було уроку, напевно, воліли б провести цей час якось інакше. У результаті, фільм насилу переглянули, та й розійшлися. Можливо, колись іншим разом вийде поговорити…

img_8270 img_8297

Одинадцятикласники цієї ж школи дивилися «Альфредо». Сміялися з ексцентричної бабусі, без особливого захоплення спостерігали за тренуванням фокусів, але трохи хвилювалися за результат. У обговоренні посперечалися, наскільки добровільно герой займається цирковим мистецтвом, і чи допомога родини – це щира підтримка, чи тиск і позбавлення хлопця вибору. Шукали зв’язок з правами людини і намагалися згадати, де ці права записані. Чи зацікавилися підлітки фільмом, залишилося незрозумілим).

img_8308

Після закритих показів в школах нарешті сталося офіційне відкриття в Центральній бібліотеці для дорослих. Перед стрічкою відкрили виставку «Народжені бути ніндзя» від проекту «Ніндзі без ненависті» в рамках кампанії No Hate Speech Movement / Рух проти ненависті онлайн. Виставка являє собою збірку постерів про запобігання мові ненависті онлайн. Відкривали Мандрівний Docudays UA в Кременчуці стрічкою «Народжені бути вільними».  Здавалося, що після жахливих кадрів з дельфінами та білугами, половина аудиторії просто встане та вийде. Але вони залишилися. Поділилися вражаннями від стрічки, своїм досвідом відвідування зоопарків, дельфінаріїв, спілкування з дельфінами, участю в парадах за права тварин, а також подискутували про право людини не знущатися над тваринами. І говорити про це вголос.

img_8329 img_8334

Вечірній показ української стрічки «Dixie land» в ресторані «Rockville» не зібрав широку аудиторію. Але глядачі були. Говорили не дуже охоче. Стрічка виявилася скоріше незрозумілою. Були питання, але були озвучені питання про право на розвиток і свободу самовираження.

У Творчому просторі Світловодська сьогодні ознайомилися з виставкою «Все ще повертаючись до Криму» та переглянули «В іншому світі». Враження лишилися трохи різні в кременчуцьких та світловодських організаторів.

“Слухали й дивилися уважно. А от обговорення… я виявилася не дуже готовою довго слухати ідеї, куди подіти всіх «хворих і ненормальних» та осуд жінки за рішення народити завідомо хвору дитину. Якийсь сюрреалістичий мікс у спічах кількох відвідувачів справді вразив: умови утримання в спецінтернатах для людей з інвалідністю, власні невдалі спроби добитися облаштування громадського простору міста, участь у ліквідації Чорнобильської аварії, монголо-татарське іго (!) й невихованість та неосвіченість молоді, високі податки. Усе це – підстави вважати права людини моралізаторством і позбавленням вибору. Шо? Чого? Де мої речі?

Одним словом, треба повернутися у Світловодськ, поговорити ще. Інакше голова моя вибухне, а хто ж тоді кіно показуватиме? Не перемикайтеся, далі буде ще цікавіше…”

20-11-1 20-11-3

“Тема, яку хотіла донести режисерка – як важко зробити вибір між тим, чи народжувати дитину, якщо відомо заздалегідь, що вона народиться з вадами, не така як всі – актуальна і в нашій країні, це показало обговорення фільму. Глядачам фільм здався трохи нудним. Хоча обговорення вийшло жвавим, навіть емоційним. Чоловіча і жіноча аудиторія розділились в своїх думках – більшість чоловічої аудиторії не готова до того, щоб нашими сусідами були люди з  генетичними вадами, а тим більше бути батьками таких людей, жінки ж розуміють, як важко зробити такий вибір, і бути мамою такої дитини. Поговорили про те, що наше суспільство робить перші кроки до сприйняття таких людей, і як нам ще далеко до «західних реалій», де особливі люди живуть повноцінним життям.”

20-11-6 20-11-8

А чи помічали Ви за собою, що ненависні речі в дитинстві стають улюбленими в дорослому житті? Документальне кіно… У дитинстві коли побачу його в газеті, у програмі ТБ, аж відвернутися хотілося. Зате художні фільми акуратно були підкреслені фломастером, щоб, не дай боже, не пропустити. Як сталося, що кілька років тому я закохалася у фестиваль документальних фільмів #DocudaysUA, сама не знаю. Ось і сьогодні у мене зустріч із коханням – фестиваль стартував і триватиме тиждень. А Ви помічали, що від любові до ненависті півкроку? Приходьте завтра, після завтра…і щодня до 26 листопада на покази. Подивимося. Поговоримо 😉

Текст: Світлана Овчаренко, Лариса Гориславець, Світлана Каркачова, Альона Глазкова

Фото: Олеся Мусієнко, Альона Глазкова, Михайло Калюжний

 

Організатор фестивалю в Кременчуці:

Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”

Партнери фестивалю:

Центральна бібліотека для дорослих,

Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради,

Олександрійський районний будинок культури,

Центральна міська бібліотека для дорослих, м. Горішні Плавні,

Ресторан «Rockville» та кав’ярня «Rock Kava»,

ГО «Громадське ТБ Світловодська»,

Безкоштовні курси української мови в Кременчуці

Простір Ідей

Liked it? Take a second to support olesus on Patreon!

Від olesus

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України