Шкільний день на Мандрівному #DocudaysUA в Кременчуці

Як провести 12 показів в школах та ще 3 на відкритих майданчиках (в бібліотеці, Просторі ідей та ресторані «Rockville») за один день і не втрати здоровий глузд?.. Непросто, але можливо.

Покази у школах: налаштування різне, бажання (не)говорити – однакове. Ранок почався з перегляду «Альфредо» у 25 колегіумі. Ну, як з перегляду? Спочатку були пошуки апаратури, розетки, підключення. Дев’ятикласники документальне кіно дивитися не звикли, і сьогоднішня спроба навряд чи допомогла. Фільм переглянули без особливих емоцій, обговорювати не дуже хотіли. Аналогій життя нідерландського підлітка зі своїм власним не знайшли. Сказали, що актора підібрано невдало, бо «видно ж, що йому років 17, а не 13». На тому й розійшлися.

img_8362

Учні 2-ї школи не надто звикли до гостей, тому зацікавилися, що ж це буде. Але говорити про фільм “Щоденник” і про свої враження було складно й незвично. Та й додому вже хотілося. Чесно намагалися згадати права людини, але «їх же багато»; чесно вподобали гру героя фільму на гітарі; чесно поспівчували, що з щасливим коханням не склалося. Були вражені, що підлітки хочуть відбудувати театр і багато для цього роблять. Послухали трохи про права людини й дитини і попрощалися з надією на наступні зустрічі.

img_8367

Сьогодні вперше працювали в школі № 20 дуетом на паралельних показах в різних класах. Вирішили віддати перевагу якіснішим обговоренням (чи були вони такими?) над кількістю людей на одному показі. Демонстрували та обговорювали стрічки «Боротьба Джамали» та «Альфредо».

img_8303

Хто така Джамала сучасні школярі знають. Перевірили сьогодні вдруге. Втім фільм «Боротьба Джамали» не викликав особливої дискусії щодо її особистого життя чи деталей Євробачення, а сковирнув питання та висловлювання більш болючі.

«Фільм про Крим, анексированний … ну чи как там правильно…Росією» – «там и так уже Россия» – короткий «скворешник» дівчаток 11-класниць на перше питання, про що був фільм. А далі було цікавіше, – говорили, що творчість – це можливість розказати свою історію через музику, та сперечались, навіщо щось говорити, якщо все одно не чують та не допомагають. Дискутували над питанням, хто має представляти Україну на міжнародних конкурсах, та хто може бути справжнім українцем, а хто ні. І тут як завжди невчасно пролунав дзвоник – і лишив багато питань, як в класі так і в самих модераторах. Втім, мабуть, це ознака цікавого фільму, якщо він відкриває дискусію та змушує говорити тих, хто має полярні точки зору.

img_8297 img_8311

«Альфредо» сьогодні зачаровував 8-класниць. Фільм про чарівного 13-річного ілюзіоніста викликав аплодисменти, посмішки, захоплення та трішки заздрощів. Не можливо було не посміхатись, спостерігаючи за тим, як різні хлопці з трьох  поспіть 8-их класів в якийсь момент фільму починають повторювати рухи руками головного герою фільму. Хлопці уважно стежили за фокусами та намагались запам’ятати, дівчата перешіптувались та хіхікали, коли Альфредо наносив сценічний грим. Історія Альфредо ставила питання персональних досягнень перед школярами: «Мені вже 13! А чого я досягла?». Молодь від 11 до 15 років жалілася на те, що «труситься камера», «чому не російською? Так було б краще», але затято обговорювала прагнення Альфредо стати найкращим в світі. Пробували говорити і про права людини. Більшість вважає, що у різних людей вони різні, що табло вирішує все, а в когось все рівно більше прав.

Обговорення фільму з тринадцятирічними підлітками – це галасливо, не зовсім зрозуміло та майже неконтрольовано. Це стихія, яку ні правило піднятої руки ні «говоримо по черзі» не врятовує. Втім ми намагалися. З того, що вдалося узагальнити з трьох показів «Альфредо» в СЗШ №20, – важливо мріяти та добиватися своєї мрії, навіть якщо ти дитина; варто цінувати підтримку дорослих та родичів, варто не здаватися. Фільм сподобався. І хоча на початку дискусії в кожному класі хтось ставив питання, чому ми дивилися цей фільм, до кінця уроку відповідь на це питання ми таки знаходили.

p71121-1413081

Вперше в історії фестивалю нас вітала Онуфріївка. Учні 9-11 класів дивилися  фільм “Щоденник”. Чи то інтерес був великий до документального кіно, чи до прав людини, але прийшли 69 учнів, 2 учителів та 3 держслужбовця. Співорганізатором та партнером була місцева громадська організація “Сакура”. Ми пообіцяли активним учням подарувати значки з емблемою фестивалю. Попросили написати враження у спеціальний зошит. Хтось з учнів: “А можна писати все, що хочеш?” – “Так, все, що хочеш.” – Тільки без матюків?” – “А чого ти не хочеш писати матюки?” – “Тут вчителька української мови. Їй буде незручно”… Домовилися писати без помилок.

Кіно дивилися мужньо. Десь сміялися, десь перемовлялися, хтось спав. Пройшли титри. і зразу з першої парти: “А що Ви хотіли нам донести цим фільмом?” Далі ми говорили про те, що побачили у фільмі, про що говорили, яка музика звучала… Я був вражений, що учні назвали майже всю музику, яка звучала у фільмі. Вони її слухають. Справжнім інсайтом була рефлексія однієї школярки: “У фільмі показано, що людина займається тим, що їй реально цікаво і цінно. Музикою, театром А от у нас, навіть у більшості з присутніх тут, бажання одне – увечері напитися, покурити та погуляти…” Її слова зустріли оплесками. Потім говорили про права людини, про гідність, про відпочинок, кохання і самовираження. Думаючі і щирі діти.

img_8307

Школярі – це дуже цікава аудиторія, реакція дітей непередбачувана, тут треба бути напоготові. Ось в одній із шкіл 8-класник на прохання написати відгук почав повільно виводити перший рядок: «Дуже цікавий фільм». Написав – і зупинився. Кілька хвилин сидів непорушно, здавалося, щось обмірковував чи підбирав слова. А коли почув, що можна висловити і своє незадоволення, якщо фільм не сподобався, то швидко продовжив, тільки описуючи абсолютно протилежні відчуття.

Не будемо приховувати правду: документальні фільми подобаються далеко не всім учням. Дехто із них щиро дивується: навіщо дорослі знімають фільми, де все просто і примітивно, і герої якісь негероїчні, і події часто буденні. Ні тобі видовищ, ні екшену, ні спецефектів… І взагалі, де ж тут права людини, зокрема – на приватність, якщо режисер «підглядає» за чужим життям?

Чи повинні ми, як організатори переглядів, відчувати розчарування від таких відгуків та неприємних запитань? Мабуть, навряд. Ми схильні бачити у цьому позитивний момент, бо вважаємо, що уміння висловити власну точку зору супроти колективної – це важливо. Так само важливо і привчатися змалку самостійно аналізувати вчинки, події, чи то в кіно, чи в реальному житті. Тому дякуємо учителям, які дозволили своїм учням висловити власну точку зору. І взагалі, просто дякуємо за гостинність. Нам правда приємно, коли бачимо, що фестиваль у школі чекають: коли учителі попереджають дітей, що відбудеться щось особливе (перегляд фестивального кіно!), це додає урочистості і зацікавлює дітей. Зрештою, ніхто не відміняв такі прості атрибути ввічливості – зустріти гостей, провести в підготовлену аудиторію, де апаратура працює й усім вистачає стільців, а в кабінеті провітрено. Дякуємо вам, шановні учителі й учні! Ласкаво просимо і до нас у гості, в Простір Ідей.

img_8388

До речі, сьогодні, 21 листопада, в Просторі Ідей дивилися «Війну химер» стрічку Анастасії та Марії Старожицьких. Й навіть планували скайп з авторками… але глядацька аудиторія була дууууже нечисельною. Аж 4 людини. Хоча ця хроніка подій на Сході не лишила аудиторію беземоційною. Говорити було важко. Суперечливі емоції і досвід постійно повертали в досвід власної реальності та химерних образів війни.

img_8317

А от в бібліотеці-філії № 6 студенти медичного коледжу та працівниці бібліотеки дивилися стрічку про міграцію, дім та відчуття дому «Між тим». Стрічка видалася зрозумілішою старшому поколінню більше ніж молоді. Молодь навіть меншістю продемонструвала бажання виїзжати кудись за межі України. Чи то соромилися сказати, що хочуть поїхати, чи то дійсно хочуть лишитися. Що таке дім визначитися було важко. Навіть з визначенням поняття «Людина» було важко. Але у них ще все попереду.

img_8401 img_8414

У «Роквіллі» дивилися «Я не тутешня» – приємний фільм про бабуню з непростим характером та життя літніх людей. Дивитися кіно, їсти смаколики та читати субтитри водночас виявилося непросто. Тому дехто просто поглядав на екран час від часу, а обговорення йшло за кожним столиком окремо :). Епізод з невдалим старечим залицянням підняв настрій усім. Так з посмішкою і відчуттям незавершеного гештальту й закінчився день.

Текст: Світлана Овчаренко, Олег Овчаренко, Лариса Гориславець, Катерина Зезюліна, Альона Глазкова

Фото: Олеся Мусієнко, Альона Глазкова

 

Організатор фестивалю в Кременчуці:

Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”

Партнери фестивалю:

Центральна бібліотека для дорослих,

Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради,

Олександрійський районний будинок культури,

Центральна міська бібліотека для дорослих, м. Горішні Плавні,

Ресторан «Rockville» та кав’ярня «Rock Kava»,

ГО «Громадське ТБ Світловодська»,

Безкоштовні курси української мови в Кременчуці

Простір Ідей

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.