«Кто нє куріт і нє пьйот, тот здоровєнькім помрьот» – як пережити тиждень в грузинському селі й ще навчитися вести здоровий спосіб життя.

Колись було модно пить і курить. Зараз модно вести здоровий спосіб життя, ходить в «качалку», робить селфі в «качалці» та «перевдівалці», пити смузі з екологічного стаканчика через бамбукову соломинку й купувати сильно екологічні продукти.

Теоретично. А на практиці все по-різному. При чому не тільки в Україні.

Тому такі популярні наразі міжнародні проекти на тему здорового способу життя.

Й один з них, з простою назвою «Challenge? Accepted!», відбувався з 20го по 28ме липня в грузинському селі Нокалакеві. Молодь з п’яти країн Європи намагалася розібратися з тим, як може виглядати здоровий спосіб життя, адекватний підхід до того ЗСЖ, й що ж нам заважає все ж таки «перейти на бік добра» й почати жити здорово не думками і теорією, але практикою. Ще однією з тем обміну було залучення й спорт, як метод залучення до соціального життя.

Проект відбувся завдяки підтримці від програми Європейського Союзу «Еразмус+». Сама програма має фокус на залученні молоді з меншими шансами (освітніми, географічними, соціальними, культурними, фізичними). Нерідкість в таких проектах залучення локальної молоді з депресивних урбаністичних районів або ж сільської місцевості.

В нашому випадку було друге. Одним з визначних заходів проекту був спортивно-ігровий захід для локальної молоді. Який було важко спланувати, не розуміючи кількості учасників, їхнього віку, нерозуміння комунікаційного шляху (більшість присутніх, як виявилося, говорили виключно грузинською). І нелегко провести: проблеми з технікою, слабка зосередженість учасників-обміну-організаторів, сором’язливість місцевих, й певне нерозуміння чому і навіщо це робити. Але все вдалося. Зі своїми помилками. «Не помиляється той, хто не робить нічого». Так кажуть?

Для нас, як для організації, завжди важливий той досвід, який отримають учасники. Можливо він не був найкращим, але точно незабутнім 🙂

Важливі співпраця й дослідження нових культур. Цього разу нам вдалося перейти на новий рівень.

Для кращого розуміння того, що відбулося ми зібрали для Вас особисті відгуки учасників.

Особиста позиція учасника може не співпадати з поглядами організації. Орфографія відгуків збережена 🙂

Аліна Ревенко:

«Challenge? Accepted! Project in Georgia.

Нокалакеві, невеличке грузинське село. Місце, де відбувався наш проект, де я мала перший досвід тижневого проживання у наметах, де однією темою були об’єднані представники різних країн. Цілий тиждень ми знайомилися один з одним, але так і не запам’ятали всі імена до кінця. Нашими темами були здоровий спосіб життя, соціальні включення та виключення, проектний менеджмент. Ми, як могли, намагалися налагодити хоч якісь стосунки з місцевими жителями та на практиці виявляли подібності та відмінності в наших культурах. У вільний час ходили на річку, грали у фрізбі та просто відпочивали у затінку. Всі наші робочі та неформальні зустрічі постійно відвідували декілька собак. З одного боку це додавало життя та фану, а з іншого – створювало більше хаосу та галасу. Я вважаю, що нам пощастило, адже ми мали змогу побачити Тбілісі та Батумі. В останньому ми знайшли ще один спосіб бездумного марнування грошей. Якщо вам немає куди подіти 15 ларі, 150 грн, то можна на дві години сходити до величезного ботанічного саду. Насправді, сад доволі гарний, але величезний. Щоб мати змогу його обійти, необхідно присвятити цьому цілий день. А от в Тбілісі дуже гарно. Красиве місто з багатою історією, смачною їжею та різними цікавинками. Грузія – країна, яку варто відвідати та скласти особисте враження.»

Вадим Юденко:

«Одного дня 36 молодих умів зібралися прийняти альтернативний виклик.

Вони знали, що це не буде легко, але прийняли цей виклик. 5 країн відправили своїх представників на цей чудовий захід. Тож, Грузіє, ось хто твої суперники!

Іспанія, Україна, Греція, Грузія та Нідерланди зібралися тут заради гордості та слави. Протягом тижня вони мають прийняти 7 викликів, щоб отримати фінальну нагороду…

Ось так би я розпочав історію наших пригод в Грузії. Так, я маю на увазі, що кожний додав щось своє до цього захоплюючого досвіду. Й тому надалі використовуватиму «ми» замість «я».  Починаючи з найпершого дня ми були по-хорошому здивовані активностями.

Ми були залучені в смішні енерджайзери. Я вірю, що вони зіграли визначну роль задля успіху цього обміну, поєднуючи людей в їхній різноманітності та залучаючи кожного_у до дій.

Міжкультурні вечори – це інша велика річ. Кожна країна мала презентувати себе своїм особливим методом. Було класно дізнатися якісь цікаві факти про певні країни (для мене, особливо про Україну). А також допомогло побачити, які ми унікальні й неповторні.

Комунікація з грузинами також стала незабутнім досвідом. Ані російською, ані англійською. ТІЛЬКИ, гамарджоба! Тож часом це був дійсно виклик. Згадуючи свій похід до аптеки за ліками для хворого горла та носа, мені довелося будити свого внутрішнього актора, щоб передати страждання хворого хлопця. Касира вдалося насмішити, але врешті-решт ми зрозуміли один одного. Це досвід.

Всім, я сподіваюся, сподобалася сесія про включення. Я ніколи не думав про те, що для деяких людей так важко «вписатися» в соціум й бути прийнятим_ою такими, якими вони є. Чудова річ. Дайте ще, будь ласка.

В кінці хотів би подякувати організаторам, завдяки яким то все сталося.  А також всім тим, хто приїхав, долучився й зробив цей проект реальністю. Він навчив мене помічати різницю між людьми, як уникати міжкультурних непорозумінь, а також трохи про здоровий спосіб життя :D»

Філіп Альїд:

«Молодіжний обмін пройшов спекотно і весело. Певен, що знайомства з новими друзями з різних кутків Європи підуть на користь. Найбільше з молодіжного обміну запам’яталось знайомство з грузинською культурою (кухнею, звичаями, мальовничими куточками Грузії, поведінкою, мовою), а також і з культурами країн, з яких приїхали учасники. Єдиний мінус, це невелика кількість тематичного навантаження. Хотілося б більше обговорень по темі, зустрічей з експертами, лідерами суспільної думки, професіоналами даної сфери.»

Оля Глазкова:

«С 19 по 30 июля 2018 года, я принимала участие в программе Erasmus + молодёжном обмене на тему: «Спорт и здоровый образ жизни», который проходил в Грузии. Эта тема мне близка, так как я профессионально занималась волейболом 8 лет. Ну а сейчас пытаюсь поддерживать себя в форме с помощью физических нагрузок или питания, что, конечно, у меня не всегда получается. Поэтому хотелось узнать, что будут рассказывать ребята из других стран об этом, узнать для себя что-то новое. Или не узнать, но познакомиться с новыми людьми. Или встретить старых знакомых из других проектов, ну и, конечно, посмотреть, познакомиться с Грузией.

Для себя на проекте в плане теории я ничего нового не узнала. Кроме того, что кинза – это верхняя часть кориандра. Зато было очень много интересных и весёлых энерджайзеров, игр, упражнений. Интересно было послушать ребят из других стран: как у них воспринимается тема здорового образа жизни людьми и что для этого они делают и как. Так же было очень приятно, что организаторы проекта максимально пытались познакомить нас со своей культурой, едой и местностью. Выделяли время на поездки в каньйон, термальные воды и Батуми. Ну а самый большой бонус: 2 свободных дня в Тбилиси после проекта (правда за свой счет).

На самом деле можно  долго расписывать, как там было хорошо и что понравилось, а что нет. А ещё лучше самим заполнять анкеты на участие в таких обменах и ехать смотреть, знакомиться и узнавать что-то новое».

Ярослав Лепявко:

Puta malaka!

Where is my chicken?

Gaumarjos!

Трясця!

 

Здоровий спосіб життя – це:

– життя на природі;

– натуральна їжа;

– гулянки до середини ночі;

– танці, поки не відмовлять ноги;

– щоденна дегустація їжі та напоїв різних країн.

Все?

Ні.

Обов’язкова складова – дружня компанія тридцяти однодумців із 5 країн.

Саме так для мене пройшов молодіжний обмін “Challenge? Accepted!”. Нокалакеві, Самеґрело-Земо Сванеті, Грузія, 20-27 липня 2018 року. Насичений тиждень.

Перші враження: хто всі ці люди?

Невиспані та втомлені. Греки, іспанці, грузини, українці, інтернаціональна команда із Нідерландів: Тоґо, Танзанія, Японія і Бангладеш. Наметовий табір на подвір’ї. Тут маленький будиночок, трава і багато дерев. Комунікація починається одразу. Бо потрібно ставити намети і з’ясувати хто останній у черзі в душ.

-What is your name?

– …ji.

– Fuji?

– No! …ji!

– Fiji?

– No! Juji!

– Oh! Juji, ok! Nice to meet you!

– And your name?

– Yaroslav.

– Sorry, what?

– Okey, I`m Slava.

Вправи на знайомство. На довіру. Саломе розповідає нащо ми тут. Пишемо свої очікування, страхи, і який внесок у нього можемо зробити. Біла собачка Ема постійно крутиться під ногами. Руханки. Енерджайзери. І ми готові сприймати інформацію. Навіть коли на дворі така спека. Добре, що є навіс від палючого сонця.

Еразмус плюс. Велика програма до 2020 року. Безліч можливостей для молоді. Говоримо про те, які якості можна розвинути. Що прокачати. Хтось вже має досвід участі у подібних програмах. Більшість – ні. Але всі швидко включаються. Освітні блоки проходять весело, ненапряжно і цікаво. Кожна країна щось готувала. Наприклад, Україна вела сесії один день. Загальні уявлення про здоровий спосіб життя, здорове харчування, міфи та хибні уявлення, спорт як інструмент соціальної інклюзії… Порівнюємо досвід різних країн. Обговорюємо спільні проблеми. Знаходимо шляхи вирішення. А коли втомлюємося – перерва на фрукти. Власне, кавун і яблука.

Коли ти практикуєш англійську, лише почитуючи статті та переглядаючи ролики на TED, викликом стає живе спілкування. Розумієш, що словниковий запас активної та пасивної лексики відрізняється у рази. І під рукою немає перекладача, Grammarly чи ще яких штук. Зате є жести, міміка, живі очі, цікавість і відкритість.

Річка, гори, море.

Непогана була ідея. Це ж так цікаво сплисти по гірській річці. Нащо обходити по берегу. А якщо глибина по коліно, течія збиває з ніг, дно кам’яне, ти оббиваєш об нього коліна, але тримаєшся, щоб тебе взагалі не знесло…

У Нокалакеві є річка Техурі, куди ходимо купатися. Саме село невелике, але колись тут було місто-фортеця. Залишки стін потроху відновлюють, археологи, будівельники працюють.
Недалеко від села термальні джерела. З-під землі б’є кип’яток. Особливий контраст із холодною водою гірської річки. Можна сидіти біля водопаду і ловити гарячі бризки…

Групою їдемо до Батумі. Місто-курорт, яке активно будується, і яке Грузія активно рекламує. Реклама апартаментів у Батумі переслідує від Київського метро. Журнал у літаку, реклама у аеропорту Тбілісі пропонують апартаменти «під ключ» за 35 тис. доларів. Чом би й не купити… Центр гарний, красива набережна. Величезний розкішний ботанічний сад. За дві години ми обійшли лише маленьку його частину. Перед від’їздом катаємося на колесі огляду. Милуємося краєвидом. «О! Віктор іде! Віктор! Вііііктооооор!!!» Уже на нашу кабінку дивиться вся вулиця. Окрім «Віктора». Бо то не наш друг-іспанець, а якийсь лівий чувак.

Культурні вечори.

Take the apple – eat the apple – throw the apple.

Сиртакі та коломийки, фламенко і лезгинка, африканські танці. Вогнище. Смачна їжа та напої. Але перед тим – презентація країни. Чим іспанські сємкі відрізняються від українських? Які погані слова є у грецькій мові? Що смачніше – хінкалі чи хачапурі? Насправді, дізналися багато. І розказали про Україну. Не всі навіть знають, що у нас війна. І не уявляють її масштаби. А от українські танці тепер знають всі, хто був на обміні.

Тбілісі.

Тут почалася і закінчилася наша подорож. Канатні дороги, сірководні бані, древні церкви, неймовірні краєвиди. Прощання, побажання. Ілія все жартує про chicken. Його улюблена страва. Заради нього він готовий майже на все.

Nice to meet you! Welcome to Ukraine!

Здоровий спосіб життя… Здорові враження і емоції. Чудовий час із чудовими людьми 😊

Катерина Третьякова:

«Після того як проект “Challenge? Accepted!” в Грузії закінчився – вже минув тиждень. Я думаю, щоб проаналізувати все, було  вдосталь часу. Я завжди намагаюся не мати очкувань  про майбутні події, але все ж таки страждаю від надцікавості та здогадок.

Отже, темою нашого проекту був здоровий спосіб життя. Я відчувала себе надзвичайно щасливою, адже займатися спортом в команді – легше; нарешті б, зрозуміла, як рахувати калорії; безумовно,  побачила  визначні пам’ятки Грузії неподалік нашого кемпінгу.

У перший день проекту половина учасників була п’яною, деякі з них навіть були накуреними. Одна з ідей проекту полягала в тому, щоб залучити місцевих жителів. Я думаю, що місцеві жителі залучили нас першими. Проблемою малого грузинського села є безробіття. У більшості людей є сад, колодязі, домашні тварини та велика кількість вільного часу. Марихуана трохи вносить різнобарв’я … (“Виклик? Прийміть це”) На жаль, деякі стереотипи про грузинських чоловіків все ще живі. Важко не помітити людей, які дивляться на дівчат на пляжі та коментують їх. А у Батумі, наприклад, було оголошено, що виїзд на човен був безкоштовним для дітей та одиноких дівчат. (“Виклик? Прийміть це?”) Іноді я відчувала, що деякі люди в проекті просто приїхали повеселитися. Я не знаю, може, на нас вплинули погодні умови (+ 40° С), але ми дійсно не займалися спортом і говорили про здорові речі (за винятком одного дня, це було завдання для української команди, тому я не враховую це). І весь час тоді було настільки складно отримати увагу. Я відчувала трохи розчарування тоді. Не трохи. (“Виклик? Прийміть це”)

Ще однією чудовою ідеєю було залишатися в Батумі за власний рахунок після того, як проект закінчився. Мені не сподалось Батумі, ми відвідали його на проекті, тому прогулянка туди через пів-країни здавалася мені марною тратою часу. Моїй команди також. Тому ми повинні були сплатити 1800 гривень штрафу через скасування бронювання. Справа в тому, що я забронювала квартиру, тому я перетворився на людину, яка прилипла до телефону, коли ми виходили в Тбілісі. Я намагалася скасувати бронювання, вибачитися перед власником, допомогти грузинським учасникам заселитися до нашої вже незаброньованої квартири, відновити наш статус, з’ясувати питання про гроші і одночасно шукати подарунок з нагоди дня народження для  іранського знайомого з хостелу. (“Виклик?” Прийміть це” і це все після проекту)

Зараз я підтримую зв’язок з деякими учасниками та місцевими жителями. Мені потрібно сказати, що я сумую за ними, і за нашими  дикими умовами, життя без дзеркал, сном у наметах з деякими комахами, які спочатку здавались огидними. Тепер я зрозуміла, що мотто проекту було повністю виконано. Я можу відчувати крок вперед до мого особистого зростання. Я можу з упевненістю сказати, я побачила більше Грузії, аніж я планувала; я випробувала більше, аніж планувала; я більше пізнала себе, цього навіть не планувала. Я дуже вдячна усім людям, котрі оточували мене. Це була дуже вдала подорож і проект. Це правда.»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.