XV Мандрівний фестиваль в Кременчуці розпочався: техніка підводить, але ми продовжуємо

Понеділок – важкий день. Може, людина, яка створила цю приказку, реінкарнувалася в комусь з організаторів/ок цьогорічного фестивалю? Інакше звідки б вона знала, що з семи запланованих сьогодні показів шість будуть з проблемами? Техніка бунтувала, люди підводили, розетки іскрили… Якби не сила мистецтва і не наша любов до документального кіно й до прав людини, цей день пережити було б майже неможливо. Але ми таки вижили, свідченням чого є цей матеріал.

Починалося все з невеликої й нестрашної пригоди – ми трохи заблукали на залізничних коліях і замість Раківки втрапили з Крюкова на прохідну стальзаводу. Питання «Як пройти в бібліотеку?» видавалося не надто відповідним обстановці, тож ми намагалися спитати дорогу до лікарні. Тітонька-охоронниця винесла суворий вердикт: «Ви туди ніяк не дійдете!». Її колега більше повірив у наше вміння ходити ногами, показав дорогу – і вже за півгодини ми були в бібліотеці. Там нас чекала група підлітків, які дивилися «Віддалений гавкіт собак» зі щирим інтересом. Вболівали за хлопчаків-героїв фільму, хвилювалися за здоров’я бабусі, переймалися нелегкими випробуваннями людей, що змушені жити у «сірій зоні» під акомпанемент вибухів та вистрілів. Коли до закінчення фільму залишалося близько півгодини, хлопці …вийшли з бібліотеки. Додивившись фільм у компанії кількох бібліотекарок, з’ясували, що нашими глядачами були вихованці інтернату, котрі мали вчасно потрапити на обід. Скористаємося правом не коментувати дії дорослих, які запланували перегляд і обговорення півторагодинного фільму за годину. Перед хлопцями хочеться щиро вибачитися й пообіцяти пошукати можливість таки показати їм кіно й поговорити.

Перші закриті покази в школі пройшли успішно. Десь галасливіше, десь виваженіше говорили «Мою щасливу непросту родину»: про родину і розлучення, про дітей в розлучених родинах та поняття «щастя». Паралельно інсталювали виставку «Кожен має право знати свої права» в ЗОШ № 23 і до 23го листопада можна спробувати потрапити на екскурсію цією виставкою від гідів, які спеціально цьому навчалися.

Показ в Горішніх Плавнях теж був для учнів, але відбувався в Міській дитячій бібліотеці. Підлітки дивилися короткий анімаційний фільм «Коли я чую спів птахів». А потім намагалися його обговорити: хтось говорив про мрії, хтось про них і нас, хтось дізнався про Кот-д’Івуар, хтось нарешті зрозумів різницю між обов’язками людини, громадянина та учня, хтось так і не зрозумів про права, всі разом вгадували дату прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини й обговорювали чому саме після 2ї світової війни. Було гамірно, з купою ідей, з безліччю перерахованих прав людини, з певним ступором в моменті складання визначення прав людини, але дуже позитивно.

І з Горішніх Плавнів вертаємося в Кременчук і переїжджаємо в сусідню область, місто Світловодськ. Тут в Творчому просторі Світловодська дивилися дві українські стрічки «Гірчиця в садах» режисера Пьотра Армяновського та «Вихідний» Жанни Максименко-Довгич. З обидвома режисер_ками була запланована онлайн сесія питань-відповідей після перегляду. Але техніка була такою ж непередбачуваною, як і погода, тому вона ніяк не хотіла працювати і з’єднувати авторів_ок та глядачів_ок. Тому намагання приборкати техніку плавно перейшли в обговорення стрічок про Схід,  Захід і Центр, про ментальність і різниці, про біль і післясмак ностальгії за дев’яностими. Трохи згодом вдалося таки зв’язатися з Жанною Максименко-Довгих та уточнити деталі про зйомки її стрічки «Вихідний» у Миколаєві. Поговорили про кару та безкарність, про маки і стрічки, про історію та її сприйняття.

Вечірній сеанс – відкриття фестивалю в Просторі ідей стрічкою «Дівчата золотого світанку» – не відзначився багатолюдністю. Зате наша тісна компанія вдосталь наговорилася. Про націоналізм, нацизм і неонацизм. Про національно-патріотичне виховання, тоталітарні режими й погану освіту. Про еліту й маси. Про виборче право, відповідальність за свій вибір і громадянську відповідальність загалом. Про естонські паспорти й обмеження прав українських вимушених переселенців. Про мерів, депутатів, соціологію та економічну й політичну стабільність. Обговорення тривало майже стільки ж, як і сам фільм.

Хочеться вірити, що сніг на 2й день фестивалю, 20го листопада, до успішного продовження 🙂

Більше фото від Олесі Мусієнко – https://www.facebook.com/media/set/?set=a.2106352336075196&type=1&l=040751ebf4

***

ХV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський клуб».

Партнери фестивалю в Кременчуці:

Центральна міська бібліотека ім.М.Горького, Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, Громадська організація «Ми», Олександрійський районний будинок культури, Олександрійська центральна міська бібліотека,

Міська дитяча бібліотека, м. Горішні Плавні, Ресторан «Rockville» та кав’ярня «Rock Kava», Кав’ярня «Color it espresso bar», ГО «Громадське ТБ Світловодська», Кременчуцький місцевий центр з надання БВПД, Горішньоплавнівське бюро правової допомоги, Галерея «VashArt», Павлиська селищна громадська організація «Сакура», ГО YMCA Kremenchuk, Родинний центр «Лелека», Простір Ідей.

Організатори

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Громадська організація «Південь»

Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я»

ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв»

Партнери

Державне агентство України з питань кіно

Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини

Кампанія проти дискримінації

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.