Warning: Attempt to read property "post_excerpt" on null in /home/prosti02/prostir.org.ua/www/wp-content/themes/newsup/single.php on line 88

Що таке волонтерство? З чим його їдять? Це робота за їду? А це шо в Польщі на клубніку їхать? А мене / мою дитину там не продадуть на органи / в сексуальне/трудове рабство?

Ми працюємо з можливостями міжнародного волонтерства вже 6 років. Ми відправляли українську молодь волонтерити до Польщі, Словаччини, Німеччини, Іспанії, Великобританії, Румунії. Але питання від потенційних учасників програми (тоді) EVS (European Voluntary Service)/ (зараз) ESC (European Solidarity Corps) залишаються приблизно такими ж, як і 6 років тому.

Цього літа 16 українок/ців брали участь в короктко терміновому (1 місяць) волонтерстві в місті Гдиня, Польща. І всі повернулися додомку живі, здорові і з новим досвідом. Як це було? Про що це було? І навіщо брати участь у волонтерських програмах? Читайте далі.

* Якщо коротко Європейський корпус солідарності – це можливість волонтерства для молодих людей від 17 до 30 років в країнах ЄС (для українців принаймні) в рамках величезної програми Еразмус+. Діяльність різна, але переважно – робота з громадськими організаціями. Тривалість: від 2 тижнів до 12 місяців. Є кишенькові гроші, гроші на їжу, оплачений локальний транспорт, проживання і кошти доїзду з місця проживання волонтера/ки до місця проекту. Працювати 7 годин в день. На органи ще нікого не продали 🙂 Трохи більше можна прочитати на офіційній сторінці програми – https://europa.eu/youth/solidarity_en. Там же і пошукати можливостей для себе.

Софія Підтинна, м.Маріуполь

“Мое волонтерство. Как это было в первый раз? Прежде всего надо сказать, что продуктивно и очень ценно для меня, интересно и совсем не зря.  Но, по правде говоря, в первый раз это было немного больно. Еще бы! Ведь я покинула зону комфорта на месяц! Жила с неизвестными мне людьми месяц! Заботилась о себе самостоятельно месяц! Устанавливала бюджет на день целый месяц! Пыталась общаться с людьми на другом языке(русский, украинский не в счет) месяц! Но, как видите, нет ничего невозможного и сбежать раньше сто процентов не выйдет, да и не стоит. И сейчас я объясню почему. Лично для меня поездка в Гдыню оказалась глотком свежего воздуха, уж очень мне хотелось чего-то нового и необычного. Чтобы отвлечься от городской суеты, чтобы отдохнуть и попробовать что-то новое. В мои обязанности, как волонтера входило совсем немного, а именно: наблюдать за детьми, распознавать польские плохие словечки, стараться делать замечания, воспитывая в них светлое и доброе, придумывать развлечения и игры, чтобы дети не скучали, утыкаясь в смартфоны, коммуницировать и общаться! Согласитесь, посещение разнообразных на польском “attrakciy” не может не радовать. Абсолютно каждый день волонтерства был по-своему хорош и занимателен.

Где мы только не были! Вместе с детьми я, как волонтер, должна была сопровождать их в разные торговые центры, зоопарки, центры экспериментов и так далее и тому подобное, что только можно себе представить и осуществить. На самом деле, в  моменты, когда видишь, что твоя помощь важна и нужна, поднимается настроение, прибавляется энергия и мотивация что-либо делать. Это как раз и было для меня очень важным. Кстати, неплохой обмен: я отдавала детям всю себя со своими предложениями поиграть в игры, а взамен получала энергию и благодарность в их глазах. Я делаю вывод, судя по своим впечатлениям, что такая работа отлично подойдёт энтузиастам, а также тем, кто пытается найти себя в этой жизни. Хочешь-не хочешь, но мысли “устаканиваются”, когда ты приходишь в хостел. И когда появляется время подумать, проанализировать весь день. Несомненно, времени прибавилось, когда уже нужно было уезжать. И, сидя в комнате, наблюдая с верхней полки, как собирают чемодан мои “соседи,” я пришла к выводу, что было круто! Это волонтерство лично для меня, – очень интересный и, я надеюсь, полезный опыт. Верю, что вам, будущие волонтеры, он также пригодится. Удачи, силы, терпения!”

Дарина Петренко, м. Харків

“Хочу трішки розповісти вам про свій перший досвід волонтерства на березі Балтійського моря, тривалістю у місяць. Одного разу мені вже трапилась можливість стати учасницею проекту Еразмус. Це був неймовірний досвід на острові Кіпр. Тому, коли мені запропонували заповнити анкету на волонтрество у Гдині, тим паче на такий довготривалий проєкт, я одразу перейшла за посиланням і чекала дзвінка від відправляючої організації. З цього і починається моя історія здобуття нового досвіду завдяки ініціативі Простору ідей у Кременчуці та за підтримки Еразмус+.

Ще за місяць до початку проєкту для нас була проведена зустріч, на якій ми дізналися більше про умови та вимоги від приймаючої сторони. Хоча для мене цікавішим було знайомство з усіма учасниками до від’їзду. Було приємно побачити знайомі обличчя керівників. Проте, нам усім потрібна було моральна підготовка та підтримка.
І ось місяць підготовки пройшов непомітно і хоба – ми в Жулянах, хоба – ми приземлилися в аеропорту Гданьска, хоба – ми з квитками на транспорт і грошима на їжу шукаємо собі ліжко в хостелі. Комусь не пощастило, а хтось – я. Бо жити на своєму «першому поверсі» цілий місяць було мудрим і практичним рішенням.
Варто нагадати, що волонтерство – це не тільки робота в Африці за так. Такого досвіду в мене точно ще не було. Волонтерство, яке пропонує нам Еразмус наслідує ідеї культурного обміну, виконує освітню роль із використанням неформальних методів навчання, дає змогу учасникам зі всього світу говорити однією мовою, пробувати щось нове, подорожувати. Волонтерство з Еразмусом виховує принципи рівності, толерантності та поваги. Головне – бути відкритим до майбутніх змін, бо, крім важливих цілей, ця історія і про веселощі та розваги, про гумор і можливість насолоджуватися.
Для чого мені був потрібен Еразмус? Все просто. Досвід! Коли така велика кількість людей займається однією справою, слід кожен день вчитися і поводити себе таким чином, щоб атмосфера під час вільного та робочого часу не змушувала вас думати про дім або шкодувати. Особисто для мене це була перевірка на вміння домовлятися і розуміти потреби інших, я вчилася відстоювати свою думку і наголошувати на тому, що потріьно знаходити консенсус.


Власне, про те, чим я займалась: Перед тим, як мої рідні дізналися про мої плани на липень у Польщі, я жартома казала, що їду “на полуницю”. Хоча, насправді, моїм обов`язком було сприяти оновленню саду спільноти aka community garden.
Знаєте, у кожного дому є свій ґазда. Головною у нашому садку є Александра, а для друзів – Ола. Вона – це приклад людини, яка завдяки ідеям спільного проведення часу та роботи з тваринами та рослинами створила місце, що стало рідним для мешканців району. Коли я вперше прийшла до Оли, я побачила територію саду з окремими зонами для відпочинку, кроликів і головну зірку – віслючка на ім‘я Рох. Згодом ми дізналися, що віслюк тут не випадково. З однієї сторони, віслюк – це пародія на тих людей, які не поважали простір інших і дозволяли собі пиячити, гучно слухати музику та не давали спати сусідам. Доречі тепер скаржаться на звуки Роха вони. З іншої сторони, віслюк відіграє лікувальну роль для «сусідів» (відвідувачів саду). Люди переймають спокій та врівноважену поведінку віслюка і заспокоюються поруч із ним, а також піклуються про нього і приносять усілякі смаколики.
Не можу сказати, що робота в саду була легкою. Українські реалії, в яких жінка будує дім, викопує ями для паркану, може одним оком відрізнити розміри сверла і навіть не надягає на манікюр рукавиці, виявилися лише українськими реаліями. В саду працювали не тільки українки, а й дівчата з Італії, Польщі та Білорусі, тому часто було прикольно, коли наші дівчатка брали дошки й електролобзик одною рукою, а іншою встигали куштувати місцеву їжу, яку готували для нас сусіди. В той же час, для когось питання створення навісу для сіна вимагало міжнародного колегіального з`їзду. Проте це досвід. Так буває і нічого страшного в цьому немає, бо ми приїхали вчитися і домовлятися, а з такою практикою це виходить якнайкраще.
Які хайлайти мені запам’яталися: до саду приходять літні люди та батьки з дітьми. По четвергах у них проводять різноманітні розваги, наприклад: вгадування пісень, в’язання спицями, дехто вирощує помідори, які є для них національною цінністю, бо ті помідори не їдзення, на них можна тільки дивитися. Розважає всіх молодь, яка і допомагає все організувати. По п’ятницях Ола робить барбекю. Дітям можна взяти солодку вату. Всі співають, хтось бавиться з тваринками, інші годують кроликів або розмовляють з віслючком. Це весело та безтурботно.

Такі п’ятниці, на мою думку, необхідні не тільки в одному окремому районі в Польщі. Мені було б цікаво зробити щось подібне в Харкові, а саме в селищі Високий, в якому природа є, а місця для проведення часу немає.
Для мене цей місяць волонтерства був перевіркою, з якою я впоралася без труднощів. Мені вдалося побачити 6 міст Польщі, наїстися журека, наїздитися FlixBus’ом та місцевим потягом по тримясту SKM, поплавати в морі, провести захід сонця біля вогнища, побачити Віслу та Одер і найголовніше – знайти крутих друзів!”

Аліна Боєва, м.Київ

“Привіт! Це Аліна Боєва пише відгук для мабутніх волонтерів та їх струрбованих батьків. Місяць волонтерства був для мене дуже яскравим досвідом, а також банальною можливістю вилізти зі своєї комфортної, нагрітої нори в Києві. Це, однозначно, був вихід із зони комфорту. Навколо змінилося все – країна, люди – хоч іноді я відчувала себе так, ніби я в Україні, культурного шоку, скажемо так,не відбулося: польський менталітет та стиль життя дуже схожий на український – змінилися також і житлові умови (про це трохи далі детальніше), графік та й вільний час наповнився більш активними видами розваг. Робота з дітками принесла величезне задоволення, іноді я відчувала себе малою, яка приходила погратися: ми ходили в кіно, в музеї, в канатні парки, батутні ігрові майданчики, на прогулянки, після чого нас завжди додатково годували, навіть незважаючи на те, що нам видавали картки в бістро, де ми б мали самі харчуватися. Я вперше в житті мабуть впевнилася на власному досвіді, що діти із проблемних родин можуть бути такими відкритими, щирими, люблячими. Вони завжди готові тобі допомогти, погратися, пояснити польське слово.

Працювали ми 4 дні в 3 різних центрах. На одному з тренінгів перед волонтерством нас поділили на групи, надавши право вибору. В одному із центрів, а саме найбільшому – Вітоміно, волонтери мали окремий день, в який вони могли придумувати активності самі, в інших двох ( в одному з цих двох я і опинилася) нашим завданням було дивитися за дітьми, а особливо за гіперактивними, які любили періодично тікати, сідати навмисно не в той автобус чи почати ні з того ні з сього битися. Всі 4 дні були розплановані вихователями, тому нам було трохи простіше в плані відсутності головного болю в поза робочий час. Відповідальності ми за них не несли, але, можна сказати, вберігали вихователів від неї. Вихователі завжди ставилися до нас добре, в нашому колективі була ще одна довготермінова волонтерка з Франції, тому саме в нашій команді англійською володіти було просто необхідно. В інших центрах були люди, які говорили українською. З понеділка по середу ми мали 4-годинний робочий день, в четвер діти зазвичай мали якісь довготривалі поїздки, тому день був довшим – 8 годин. Кожна п’ятниця – evaluation. Це така зустріч, де всі говорять, як їм класно на волонтерстві, щось малюють, філосфствують за допомогою карткок діксіт, іноді говорять про проблеми. Власне проблема у нас була одна, і про неї висловився кожен волонтер. Ми жили не в найкращих умовах. Жили по 8 чоловік, що дуже давило, бо простір був малий. Відчувала себе в якійсь тюремній камері. Персонал був грубий, виганяв нас часто з туалету і кухні, бо, коли в них проводилося прибирання (а прибирання не мало якогось чіткого графіку) – нафіг з пляжа. Тому виникали ситуації, коли ти щось готуєш, мусиш слідкувати, а тобі кажуть: ” Прошу вийти!” Однак, приймаюча організація дуже уважно вислухала наші зауваження, і, можливо, це зміниться. На противагу житлу було чудово організоване перевезення. Переліт – година 45, просто не помічаєш,як час минув. Харчування – нас дуже смачно годували після кожного тренінгу чи evaluation`у. В бістро їжа смачна, дуже ситна. Підтримка ментора – колосальна. Я ракушка і я захворіла стоматитом в перші дні перебування на волонтерстві. Не могла ні їсти, ні пити. Розказала про це ментору, вона знайшла лікаря, допомогла купити ліки в аптеці, регулярно запитувала про моє самопочуття. Однак, зі страхуванням досі якась оказія відбувається. На сайті написано, що заявку на відшкодування коштів прийнято і підтвердженно, а котів все ще немає…


Балтійське море чудове, під кінець перебування вдалося покупатися. Вперше купалася в такій холодній воді, але враження того варті. В кінці ми мали 4 вихідні дні, які ми витратили на відпочинок, подорожі і сум за ненькою-Україною 🙂 Деяким дівчатам навіть дали можливість залишитися в Гдині подовше та оплатили квитки на те число, якого вони хотіли повертатися. Загалом, в цей місяць відбулося дуже багато хороших речей, відбувалося і не дуже хороше, але те, що це все було дуже яскраво і емоційно – це факт. Це одне з тих літ, яке не згубиться в потоці одноманітних подій. Батькам раджу не боятися (моя мама також дуже хвилювалась, навіть в Кременчук зі мною за ручку приїхала, хех), а їх дітям не втрачати такої крутої можливості.”

Каріна Курилова, м. Кременчук

“Мене звуть Карина, мені 20 рочків, і це був мій перший виїзд за кордон, у тому числі перший від Erasmus+.
Ми були волонтерами на двох різних проектах. 16 українців, 4 італійки, 2 польки і одна білоруска. І це було щось надзвичайне.
По перше, ми працювали окремою командою над відновленням саду під керівництвом чудової людини – Олі (повне – Олександри). Нас надзвичайно чудово і смачно годували, натомість ми вклали дещо своє у розвиток огроду (саду). Ми разом створили будинки для віслюка і козла, збудували огорожу і паркан, розфарбовували, лагодили, вигадували своє і залишали часточки від себе у тому огроді. Дуже цікаво було долати мовний бар’єр, співпрацювати, налагоджувати спільну роботу. Поляки самі у місті дуже приязні, навіть поза межами проекту. Емоції після проекту неймовірні.
Величезне дякую організаторам та власне Erasmus за таку надзвичайну можливість отримати новий досвід, пізнати щось нове, навчитися новому. Умови чудові, грошей кишенькових вистачило на величезну купу всього, вихідні дали можливість подорожувати містом і навколишнім містами. Це було круто!”

Ірина Лозова,м. Вінниця

“Я не тревел-блогер, який буде розповідати Вам, як дешево чи багато жити в іншій країні, хоча це цікаве питання☝️

Хочу розповісти Вам про той місяць, який я провела в Польщі зі сторони участі в міжнародному короткостроковому волонтерстві EVS😎 так, я брала участь в крутому проекті😊

З командою інших волонтерів ми працювали з польськими дітьми в так званих Світлицях😌
Ці Світлиці працюють круглорічно, окрім серпня – тоді канікули)) Під час навчального року до Світлиці діти приходять після уроків, граються, вчать домашнє завдання. А от в липні – вони мають місяць розваг! Цікавим є те, що ці Світлиці працюють наче як від ГО!
Отож щодня з дітьми ми ходили на якісь «забави» – ми грали в віртуальні ігри, ходили на Кеглі, робили піцу, пригали на батутах, їздили до зоо- та лемурпарків, проводили різні ігри та конкурси, ходили на пляж, на каруселі, багато їли піци, морозива та Фритків (картоплі фрі)😍
Діти були різні, але кожна дитина по-своєму добра та щира, і це було круто😍

Також ми мали тренінг від направляючої сторони в Кременчуці, від приймаючої сторони в Гдині, а також евалюації від координуючої сторони – Центра по співпраці з молоддю! Усі три організації досить круті, мають досвід у таких обмінах, допомагають з будь-яким питанням, що не може не хвилювати!

Оскільки ця програма є однією з програм по культурному обміну від Erasmus +, то відповідно, що проживання, увесь трансфер та харчування було забезпечене організаторами! Також наприкінці виданий Youth Pass, що підтверджує мою участь в програмі від Erasmus +☺️

Жити в іншій країні та бути в іншому середовищі – то щось нове! За цей місяць я вийшла з зони свого комфорту! Дякую Проект Простір ідей у Кременчуці за можливість стати учасником такого проекту❣️
Дякую своїм уже новим друзям за те, що цей місяць був позитивним, насиченим на подорожі та пригоди❤️
Я буду сумувати за яскравими особистостями, за зміною погоди по 10 разів на день, за нічним сіянням Порта, за Балтійським морем і за лінивими днями❣️

Якщо ви не знаєте, як урізноманітнити свій вільний час – подавайтесь на різні обміни, волонтерства та стажування, це справді крутий досвід😘
До речі, програми є різні, від кількох днів, місяця і аж до року😍 у різних сферах😜

Проживайте час з користю”

Софія Дубова, м. Миколаїв

Вот и вернулась я с кратковременного волонтерства от Erasmus + с Польши)
Эмоций море:
✔️Первый полет на самолёте;
✔️Первый выезд из Украины;
✔️Месяц общения на английском (хорошо что было много ребят из Украины – это меня спасало😂)

Мы волонтерили в организации “Kreatyvni” с лучшим в мире руководителем (на первом фото). Ола мегапозитивный и энергичный человек от которой несёт энергией и хочется постоянно что то делать 💪
Мы строили дом ослу, загородку для козлика, делали забор для цветов, навес для сена, чинили все что только можно начиная от стульев заканчивая шкафом, делали и украшали столы для сада, и т. д. У нас из волонтёров были одни девочки по этому все учились работать лобзиком, шуруповертом, дрелью и всем остальным чем приходилось работать 😂
За то что я это умею этим всем работать и учила других от Олы получила прозвище Инженер 😊😊
Очень много путешествовали и развлекались как могли 😂😂
Я очень благодарна ребятам с которыми мы все это делали – мы стали хорошей командой (если попрут с работы – мы будем знать что мы можем делать и пойдём строить😁)

Целый месяц каждый день мы делали что то новое, что новое узнавали для себя, испытывали новые эмоции и все больше и больше понимания кто Я и зачем мы здесь и чего мы хотим достичь дальше (лично я да😜).

😎По этому ищу себе новую работу, пришло время что то менять😎

Главный вывод: путешествуйте, согдашайтесь узнавать в жизни что новое, знакомиться с новыми людьми – это мотивирует, создаёт вас изнутри и меняет сознание в лучшую сторону🌍

Олександра Воротілова, м. Маріуполь

Два тижні тому я приїхала з волонтерства EVS в Гдині, де я працювала з дітьми. Волонтерство дало мені досвід як адаптуватися в новому суспільстві з мінімальним знанням мови, як діяти в непередбачуваних ситуаціях, бо діти іноді ображаються та хочуть втікти. Саме місце нагадувало мені щось на кшталт позашкільного центру для розвитку дітей. В цьому місці не було прибиральниці, і діти не сварилися через те, що вони не хочуть це прибирати. Також моя група готувала для дітей котлети по – київськи та сирники, і діти нам допомогали та презентували польську кухню. Ми дуже багато їздили в музеї, парки для скелелазання, джампінг. Дуже важливо, що я хоч раз в своєму житті побачила, що таке демократія в освіті, коли дітям дають варіанти , вони голосують, а потім приймаються рішення, а не навпаки.


Також у вихідні дні ми мандрували, я відвідала п`ять міст в Польщі та шысть музеїв, спала на вокзалі у Вроцлаві та без телефону і інтернету спілкувалася з поляками, щоб знайти музеї та визначні пам`ятки.

Катерина Бежинар, м.Кременчук

“Чи було у вас відчуття, що все життя йде взагалі не по плану? Коли закінчуєш університет, сидиш півроку без роботи і взагалі без сенсу життя; коли думаєш: «Оце настільки життя нудне?».  У вас, можливо, і не було такого, але ця розповідь про мене.

Коли мені запропонували заповнити анкету на волонтерство, я думала, що це не серйозно. Де я, а де волонтерство.  Але я все-таки її заповнила.

Дуаю, що це нормально, критично відноситися до всього, але не нормально сумніватись в собі, як це робила я. Отже, мене відібрали, значить шляху для відступу немає. Почались довгі приготування. Постійно виникали запитання накшталт: «Що взяти з собою? Яка погода в Польщі? В яких умовах жити будемо? Чим харчуватимемось?». Питання звичайні людині, яка ніколи не виїжджала за межі країни з купкою незнайомців. Ці питання виникатимуть, але якщо випае нагода поїхати, то don’t worry.

Через всі «не хочу» і небажання виходити з зони комфорту, я все-таки поїхала. Вже на місці стало зрозуміло, що про нас подбають.

Нас зустріли на вокзалі; провели, куди треба; проводили тренінги; щотижня збирали для оцінки всього, що відбувається; у кризових ситуаціях допомогали ментори.

Тож, від початку всі сумніви розвіялись і я відчула себе на своєму місці. Поступово почав повертатись смак життя. Роботи було не багато, тож ми мали достатньо часу на спілкування з різними людьми, прогулянки містом і розваги.  Час плинув занадто швидко.

Також волонтерство – це прекрасна можливість познайомитись з культурою іншої країни. До цього я знала багато про Польщу з розповідей українців-заробітчан, але тепер знаю, як вона виглядає очима самих поляків.

Взагалі, протягом проекту я не мала бажання повернутись додому, а насолоджувалась кожним днем і дуже вдячна за такий шанс. Зараз відчуваю, що не можу сидіти сумна в чотирьох стінах, а планую і роблю подальші кроки для власного розвитку.

Тому, якщо хтось сумнівається, можу запевнити, що все буде прекрасно. Просто треба вірити в краще і не боятись ступати у незвідане. Можливо, саме там почнеться нова сторінка вашого життя, як почалась моя.”

З часом тут буде трохи більше відгуків 🙂

 

 

Liked it? Take a second to support us on Patreon!
Become a patron at Patreon!

Від alena

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

European Solidarity Corps    Eastern Europe & Caucasus Resource Centre    Громадські ініціативи України