1 вересня – це завжди дата. Поки ти малий – ходиш в школу як на свято, або ж як на каторгу. Потім трохи підростаєш й трохи втішаєш своє горе алкоголем з однокласниками. Потім – університет і знов початок чогось нового. Потім ти ніби дорослий і ніби ходиш на роботу… І яка ж тут прив’язка до 1го вересня? Кляті школярі заважають тобі їхати на роботу громадським транспортом в своїх красивих нарядах і з дурацькими айстрами… Потім вже водиш своїх дітей в (ура! Для тебе) школу… Або ж твої друзі в соц.мережах все рівно пишуть щось про перший дзвоник, айстри, дітей, вчительок, школу ін дженерал.
Для громадського сектору, особливого того, хто сприймає школу, як свою цільову аудиторію, й переживає за майбутнє української школи, освіти, дітей, вчителів, батьків, 1ше вересня теж дата 🙂
Так сталося, що цьогорічною темою першого уроку було щось про Україну і Європу. Я так розумію, що кожний робив власну інтерпретацію на цю тему. Головне, Що Україна та Європа = мир, дружба, жвачка. Хтось з вчителів сам креативив (або ж нє), а хтось звернувся до нас по «помасчь друга». І в цей чудовий дощовий холодний ранок ми поїхали в одну зі шкіл міста говорити зі школярами і вчителями про цінності. Взяли з собою настільну гру для дітей 8-12 років від Ради Європи «Європа має значення» («Europe matter»), камеру, гарний настрій (на скільки це було можливо) й поїхали до однієї з місцевих шкіл.
Якщо чесно, то спочатку ми трохи переживали, що діти будуть соромитися і не будуть з нами говорити. Бо буде директор (і був). Але все пройшло чудово. Хоча не без специфіки. Тема уроку звучала як «Вивчай Європу – змінюй Україну – країна починається з тебе». Сенсовно. Аби ж не так пафосно, та аби ж вчителька не питала з самого початку уроку у дітей: «Діти, які дієслова тут? Якого вони способу?» й діти хором відповідали: «Наказового». А потім вчителька продовжувала про обов’язок чого-то там… Можливо ми просто не звикли до школи, так як нам то здавалося б?
Перед тим, як погратися ми встигли послухати гімн ЄС під картінки з українцями у вишиванках, подивитися коротке відео про те, як працює ЄС, згадать безвіз незлим тихим словом (чи не згадували?), спробувати з’ясувати чи знають діти ху із Рада Європи і чим вона різниться від Європейського Союзу. Але апофеозом, який вклинився в наше пояснення правил гри став батюшка. Ага, такий в бордовій рясі і золотим хрестом на пузі (реальним хрестом на цепочці). Бо він, бачте, поспішав і мав сказать дітям щось важливе. І що ж міг сказать батюшка важливого?.. Роздав закладки з молитвами, звернув особливу увагу на молитву на прібавлєніє ума (!), і продовжив розказням в стилі: «От, дітки, ми ж оце за реформу шоби ходить по школах і розказувать Вам про християнство, релігію… може ж колись то буде. Хоч не на уроках, та хоч поза уроками. Ми ж тут в Україні всі православні (на цій фразі моє обличчя перекосилося так, шо я впевнена, що нас більше не покличуть в гості). У нас, канєшно, єсть мусульмани, але вони отам в Криму…». Далі батюшка ніс якусь ахінєю про єдину віру і роздавав закладки з молитвами. Чого ж я впевнена, що нас більше шевер-евер не запросять в ту школу, бо я все ж спиталася чи знає батюшка про чудову кременчуцьку мусульманську спільноту. Батюшка мені сказав щось шо у них же імама не було, вони ото в Полтаву їздили, і вопчє почали робить свої школи на свої мові тут у нас. Я ж мала уточнить, то ж на якій своїй мові є то викладання. Мені було сказано, шо арабською і батюшка убьог. Звісно, згадавши, шо всі ми тут православні…
Ну і потім ми почали говорить про права людини, верховенство права, гендерну рівність, свободу самовираження, різноманіття та недискримінацію. Ми, звісно, могли підтусувать карточки і почати з обговорення свободи вибору релігії… Але ми, ні, не чесні, тупенькі 🙂 Протупілі 🙂
Найбільше вразило те, як діти креативили над лозунгами до дня скасування смертної кари. Найкреативніше, певно, це пєрєдєлка пісні «Тает лед» Грибів. Ага-ага. «Мєжду намі таєт льод і нікто нас нє убйот». Якось так. Круто, нє? Але так, то говорили і про корупцію, і про те, де можна приймати участь у виборах від 16 років, чи можна постити все підряд в Інтернеті, чи можна закривати доступ на певні Інтернет-ресурси дітям, в якій країні вперше відмінили смертну кару і коли, згадували випадки, коли журналістам погрожували за те, що вони пишуть матеріали не всім угодні (згадали Кіркорова і рожеву кофтинку, журналістів теле-проекту «Ревізор» та, увага, вбивство Георгія Гонгадзе!).
Прощаючись, нам чесно хтіли подарувати квітів, але ми відмовилися і, здається, дуже здивували. «Це ж не корупція!» – казав хтось з дітей. Ми казали: «Та нам ще в маршруткє в непанятній позі їхати. Подаруйте комусь іншому».
Хочеться вірити, що дітям сподобалося так як нам. Хоча хто їх знає 🙂
Більше фото тут: https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.1460815600666264&type=3
